Упали перші роси з трав,
Земля нап"ється досхочу.
То перший промінь сонця впав...
До тебе птахом я лечу.
Поки росу не з"їло сонце,
Поки не спалені думки...
Вже день родивсь на горизонті,
Он кучерявляться хмарки..
І ти не спатимеш до ранку.
Думки: а як мене зустріть?
Одягнеш нову вишиванку.
От головне: не пропустить.
Дорога зовсім недалека,
Всього на відстані руки..
От чи пізнаєш? Я - лелека,
Боюсь: не взнаєш.. Бо роки...
Я покружляю над тобою,
В руці твоїй, дивлюсь, зерно.
Чи перекинуться вербою,
Що заглядатиме в вікно?
Та ні! таке спекотне літо,
От, чи прийметься деревце?
Додому краще полетіти...
Бува: присниться ж ось таке
Навіть уві сні не залишають нас думки, не дають добре відпочити! Було б добре навчитися відключати мізки на ніч... Але ж чомусь саме вночі народжуються найкращі вірші
Дякую, Олю, за розуміння, та вночі вже нічого не пишеться, раніше писалося.
Вночі думки більше всього про те, коли кінець кінцем буде дощ.. З осені навіть і не капнув до сих пір..
Хоч почекай... Оце пишу і дивлюся у вікно, а там нахмарилося.. Невже буде дощ, чи знову буде йти півхвилини?