Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Сіроманка: Ірина Вовк. "РАПСОДІЯ ТАНУЧОЇ СВІЧКИ, або ГАЛИЦЬКА ЕЛЕГІЯ" - ВІРШ


Сіроманка: Ірина Вовк. "РАПСОДІЯ ТАНУЧОЇ СВІЧКИ, або ГАЛИЦЬКА ЕЛЕГІЯ" - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 15

Пошук


Перевірка розміру




Ірина Вовк. "РАПСОДІЯ ТАНУЧОЇ СВІЧКИ, або ГАЛИЦЬКА ЕЛЕГІЯ"

Сіроманка :: Ірина Вовк.
Я дитина Галича. Воістинно, так! У моїй долі була щаслива година зустрічі з Юрком Лукомським, який упродовж багатьох років керував розкопками княжого Галича (Крилоса, зокрема) у складі Карпатської архітектурно-археологічної експедиції. Він завжди збирав довкола себе молоде, небайдуже товариство. Я теж іскорка з цього багаття: топтала стежки Галича влітку 1987 року, відбувши нелегкий перший рік вчителювання по закінченні філологічного факультету Львівського університету ім. Івана Франка. Здобута вища освіта дала мені змогу стати старшим лаборантом і щоднини, відпочиваючи після розкопок, шифрувати археологічні знахідки. Як ця робота припала мені до душі! Яка романтика – спати у розкидних похідних мішках, мити волосся просто у хвилях Лукви, гріти руки і обличчя біля вечірнього вогнища, сьорбаючи духмяний чай, заварений на ромашці, чебреці та м’яті, і ласувати бородинським хлібом, вимоченим у молоці, запеченим і политим свіжозібраним медом (ото ще забагається “печеного меду”!..). А пісні біля вогнища під гітару Юрка – це щось фантастичне: “Пісня бринить аж до світанку Про галичанку, про галичанку”. В той рік зі мною поруч копали Крилос дівчатка з музичного училища – Оленка Сеник (експедиційний старожил) і Оксана Щигельська, що розділила зі мною тягу до фольклорних шукань у мальовничих місцинах княжого Дитинця. Оце з нею ми пробиралися вузькими непролазними лабіринтами пралісу Діброви, переходили через джерельний Чистий Потік, а там і через болото, прозване нами “Зміїним”, бо там направду водилися галиці, і підступне мале змієня мене врешті-решт ужалило. А далі – попри пасіку, попиваючи медовий нектар з води Чистого Потоку (дарунок щедрого пасічника), піднімалися на узвишшя Золотого Току, по дорозі спостерігаючи, як у куренях пралітніх дерев, що вросли у камінні мури, гніздяться кури, а старі господині, помережані зморшками, як століттями історії, зітхають співомовками: "Васильку,Васильку, повісь ми коралики на білую шийку"! …Крилосе, Галичу… Перемліла я вашими овидами, коли знімали фільм “Данило Галицький”. Таке все рідне, знайоме – на запах, на дотик, на відчуття простору і середовища: те залите багряницею призахідне сонце, що сповзає по верхів’ях дерев і поволі окреслює рельєфну панораму неторканої первісної природи… Натомість місце наших розкопок – “Церковці”, де у княжий період зосередилися храмові забудови – тепер запущене пасовище, де привільно пасуться корови, мудро зглядаючись на незнайомих їм прибульців, довірливо підходячи до нетривких “заборол”, якими слугують звичайні стрічки і шнури, натягнуті на кілки. Свята простота! Ці враження не померкнуть ніколи. Ця любов до Галича захована в найглибших закамарках пам’яті, і коли на душі стає смутно і тривожно, піднімається така нестримно тепла, така світла хвиля ностальгії – немовби Луква і Лімниця разом узяті виходять з берегів. І хочеться повернутись – і двічі ступити в одну і ту ж ріку… Так виник задум опублікувати “Галицьку елегію”, що увійшла до моєї першої поетичної збірки “Дзеркала”, без заспіву, скороченого редакторською рукою, під метафоричною назвою, навіяною юначою уявою – “Рапсодія танучої свічки”. До теми князя Осмомисла, його коханої Насті Чагрівни та синів, що по материнській лінії стали одвічними ворогами, я повернуся ще пізніше в циклі історичних портретів «Праотчі лики з обрисом Русі». А поки що – вона, «ГАЛИЦЬКА ЕЛЕГІЯ», чи то галицька журба «РАПСОДІЯ ТАНУЧОЇ СВІЧКИ». Я впізнала т е б е – в мою уяву ти врісся корінням старезного дуба, дупло якого поросло мохом і здивовано дивиться широко розплющеним оком на цей звичний і щоразу новий світ. Я впізнала т е б е – в мої груди ти влився запахом полину і м’яти, що сплели свої долі на узбіччі крутої стежки. Я впізнала т е б е, але ти… Чи впізнав ти мене в мовчанні? * * * «Ой, воротар-воротарчику, утвори нам воротонька. - А хто там, а хто там за пан іде? - А що там, а що там за дар несе…» Прибились онуки-безбатченки, немає куди їм подітися. - Ой, воротар-воротарчику, пусти до вогню нас погрітися. - Ви звідки, онученьки-старчики? - Ми з віку прийдешнього, зло́тенький. Ой, воротар-воротарчику, утвори нам свої воротонька. - Ідіть же, онуки-безбатченки, хай ноги спочинуть натомлені. - Ой, воротар-воротарчику, пусти нас під Хорсові промені. «А був той Хорс владним а добрим, і щедроти його восхваляв люд галицький, аж поки не приїхав на буй-коні Перун, і не зламав списа кирвавого на рамені Хорсовім, і не вдягнув його у шати з каменю…» Оживає дух предків, розсуваються стіни порушені, і чийсь профіль суворий виринає і кличе до себе. Твоя мова співуча закодована в камені, русине. Камінь – слово, і слава, і сила, і зморене небо. ЛОВИ Засурмили сурми. Заревли. «Осмомисл збирається на лови до густого праліску Діброви», - сповістили галицькі посли. І тріщать налякані гілки, скаженіють коні залюбки, сарни стогін, та зникає сарна. Марні лови. Сарна – річ не марна. Ось уже і Лімниця-ріка. Здобич утіка та й утіка. У нестямі кинулась в Дністер, де вшамрілий очерет росте. І стояв, і думав Ярослав. Перевізника гукав-благав. А в човні з’явилася чарівна Настасія… Настонька… Чагрівна. Латане мереживо Золотого Току. Юрба, одурманена літньою спекою. Багаття очей твоїх, тихо тліючих. Аромат меду в повітрі загуслому. Вологі коси осики тремтячої… О русинко, дике сарня втікаюче. А її впіймали й повели на узвишшя Золотого Току. Всемогутній Хорсе, як жорстоко від твоєї гинути стріли! Грубі жарти грубої доби: то ж кохана князя – не шептунка. А жертовник – доленька-пустунка: ти не князя, бога розлюби. Наречена Хорса – дивний шлюб. За короткі ласки – вічна кара. На землі – одна, а в небі – пара… Плакав, як дитя старезний дуб. «На жертовник ступила наложниця князева Настя Чагрівна, багряниця огненна їй пишні уста випивала, і сказав Ярослав, обіймаючи сина Олега: сиротою єси, головонько моя безталанна». Шептали шептунки. І сіті плели з поторочі: - Олегові отрочі очі – не князеві очі! Плели з поторочі на отрочі очі провину: - Настусині… сині, як ночі, дісталися сину. А ночі ті сині розкажуть Олегу про вроду… Ті очі – провинні. Ті очі – не княжого роду. Чагрового роду! Такому престольним не бути, бо Настину вроду нікому не зволить забути. Не зволить забути і Лада за люби любити… Шептали: не бути! І люди шептали: убити! Ой, Леле! Убити? Твою, Осмомисле, розраду… І мислять любити?! І мислять молитися Ладу?! О мисле зміїна! О каверзна гадино-зрадо… Моя ти провино, мій сину… Ой, Леле! Ой, Ладо! Моя ти кровино, ти – небо моє невеселе… Насту… сині-сині… у сина… Ой, Ладо! Ой, Леле! «Вже полоз отрути вповзає у чару медову і зуро* сичить на Чагренка, на княжеє чадо, стікає на мариці меду густа поволока, і світить супроти Олега свічею свічадо…». - Засвічу свічу проти місяця – тихо йду! А вода по каменю, а вода по білому – ще тихіше… Не горить свіча проти місяця – тихо йду! А вода по каменю, а вода по білому – ще тихіше… Ходила Обида**, збивала о камені ноги, пристала спочити на згарищі серед дороги, змахнула косою, присипала попелом очі, бо хоче сліпою, бо зрячою більше не хоче. Зобидили люди Обиду, зобидили люди, коли проминуться вони, що з них буде, що буде? Чи лози хиткі, чи квітки, чи зірки, а чи древа?.. У кого постава від гадини, в кого – від лева. Десь острів Останнього Вечора там, у вираю, збирає вечеряти всіх, хто колись проминає, збирає на трапезу всіх многолика оселя, справляє-гуляє своє споконвічне воседля. О квіти, о древа, чи вас хтось людьми пригадає! Людино… Минула… Як звуть тебе там, у вираю? Людино… Минула… Що станеться з тебе? - Не знаю. Я зірка. Я квітка. Я древо. Впізнаєш? - Впізна́ю. Коли у вирай оселяються він чи вона, вони забувають стражденні земні імена, у краю тім князя і Насті ніхто не впізнає, там житиме Кай, а поблизу ще житиме Кая. Там сива Обида колись їх обох поєднає: де втрачена Кая, там затишно буде і Каю. Той острів смиренний, гамірно-блаженний вирай. Де Кай, там і Кая. Де Кая, там Кай. - Кає, обличчя твоє рум’яне обрієм стане… - Каю, ти в усмішці спраглого гаю, я тебе знаю!.. - Кає, наймення твоє ласкаве вистелять трави… - Каю, ти в пружнім стеблі молочаю, Я тебе знаю!.. - Кає, відлуння твоє прозоре згубиться в зорях… - Каю, ти в дзвонах ручного ручаю, я тебе знаю!.. ОЛЬГА Де Лиса Гора випинається на городищі, Духо́ва криниця, а в неї студена вода. Тут Ольга вслухалася в тишу і тішилась тиші, удруге непраздна, але ще така молода. І вірила Ольга у лада, у світ-Ярослава, у воя і стольного мужа, бо все-таки князь. І тільки не вірила Ольга у зраду й неславу, а зрада й неслава, як крук, понад нею знялась. А поки що Ольга – жона, у хоромах заглавна. Непраздна, в потугах чекання нащадків своїх. Дарма, що під серцем не син, а донька Ярославна. Донька Ярославна – твій світоч у терні доріг. Вона ще затужить за Ігорем, яко зигзиця. Вона зрозуміє: розлука – то завше біда… Де Лиса Гора, задихається диво-криниця, Духова криниця, а в неї студена вода. «І покинула Ольга Духо́ву криницю, колиску поганськую, і пішла в наречені до бога, спасенного Йсуса: не клени її Хорсе, відступну сестру Євфросинію, а пошли їй прозріння, а пізнє пошли покаяніє…». (молитва): - Зацькований звіре ночі, в своїй передсмертній агонії яви мені спокій урочий на муки мої безсонні на роки мої не канучі ні в Стікс, ні у світлу Лету, на душу освячену, прагнучу небесного вищого лету. Як тільки народиться ранок, душа втихомириться зранена, і ступить на батьківський ґанок віддалена постать прочанина. О небо, помилуй відступницю, я, мабуть, приймаю і досі мирську суєту – принаду цю і співи дзвінкоголосі. Та вкриті важкою сутаною здичілі дороги немощені… Як тільки розсіється ранок, о небо, пошли мені прощення. «І преставилась Ольга, законна жона Ярославова, у славному граді Володимира Суздальського, у монашім облаченні келії дому обітницького, не простивши супругу перелюбства содіяного…» Я – тануча свічка, свічадо померклої пам’яті, з рабами-думками і вольного духу поривами. Ось тіло моє. Не шкодуйте, а спалюйте. Спалюйте! Над чорними днями І ранками сивими-сивими. Я – тануча свічка, сльоза на розпутті беззахисна. Чого ж я палаю над згарищем і порожнечею? Звучить – не змовкає рапсодія темного хаосу, звучить – не змовкає рапсодія світлого вечора. * * * … Колись було тут місце «Церковці». Тепер собі звичайне пасовище. А вітер свище, вітер свище, свище… Ідуть та йдуть на випас табунці. Толочать ґрунт. Хіба від того зло? Скотині б їжу, віру – до нічого. О велемудре стадо, чи на бога ти б проміняло крихітне зело? Колись було тут місце «Церковці». Від каменю – ні крику, ні огуди. Не винні ж коні, винні тільки люди. Сліпі і зрячі людоньки. Людці… * * * «МАТИРСВА», СЕБТО «МАТИРЕСЛАВА»…*** Не бий крилом, Матирсво – Птахо Слави, вертаєш, певно, з Ірію від нави. І я вертаю на сварожі кола, б’ючи крихкі дзеркальні виднокола, - усе вертає на круги своя: це – видиво, це – марево, це – я! Куди летиш, Матирсво – Птахо Слави? До Ра-ріки, у день моєї яви, де Числобог налічує мені купало, ладо, дажбо, яро дні… Усе вертає на круги своя – це – видиво, це – марево, це – я… І що несеш, Матирсво – Птахо Слави, літаючи від яви і до нави: молитву, су́ру питну, чи офіру, чи на крилі вернеш на Ірій Іру? На видноколі – дзеркало свароже. Це – видиво, це – марево, це… Боже… *Зурий: архаїчне – суворий. **Обида – у стародавніх слов’ян богиня Злої Долі. ***Матиреслава (Матирсва) – міфічна Птаха Слави полеглих предків, персонаж слов’янської міфології. На фото: Макет Стародавнього Галича. "Галицька елегія"/історична поема. - Львів:Сполом,2013. Увійшла до першої збірки "Деркала". - Львів:Каменяр,1991.

ID: 738286
Рубрика: Вірші, Поема
дата надходження: 18.06.2017 10:33:40
© дата внесення змiн: 18.06.2017 21:39:11
автор: Сіроманка

Мені подобається 5 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали: Олександр ПЕЧОРА, Ілея
Прочитаний усіма відвідувачами (297)
В тому числі авторами сайту (17) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі.




КОМЕНТАРІ

Любов Іванова, 20.06.2017 - 21:47
Історична обізнаність, вийняткова майстерність, вишуканий підхід до написання твору... Ви, Іринко, неперевершена!!! 12 12 12 12 12 12 16 16 flo34 flo34 flo34
 
Сіроманка відповів на коментар Любов Іванова, 21.06.2017 - 07:56
16 31 16...це моя поетична юність...романтика в серці і на папері))) flo31 flo21
 
меланья, 19.06.2017 - 12:59
Прочитала...Думаю...Не хочу видатися надоїдливою,
але кожного разу буду повторювати одне і те ж:
ВРАЖЕНА! 16
 
Сіроманка відповів на коментар меланья, 19.06.2017 - 13:04
))) 16 31 16 ...це так приємно! 16 flo21
 
12 give_rose Прочитав, затамувавши подих від несподіваного враження. Ваша поезія що з чистої криниці живильна вода. 16 16 16
 
Сіроманка відповів на коментар Володимир Кабузенко, 18.06.2017 - 21:19
16 ...то ж з Духової Диво-криниці, воно й не дивно))) flo21
 
Ілея, 18.06.2017 - 15:29
Захоплена...зворушена поезією Вашою,Ірино,істинно украінською,що витоки мають із джерел правдивих...Уклін за поезію 16 flo36
 
Сіроманка відповів на коментар Ілея, 18.06.2017 - 18:45
))) 16 flo31 flo16
 
Джин, 18.06.2017 - 13:12
12 Треба путлеру переслати biggrin biggrin biggrin
 
Сіроманка відповів на коментар Джин, 18.06.2017 - 18:46
31 )))...голубиною поштою!... 31 16 flo31 flo19
 
Ваша чудова поезія - скарбниця історичних знань.Дякую Вам,Ірино. 12 12 12 flo31 flo26
 
Сіроманка відповів на коментар Шостацька Людмила, 18.06.2017 - 18:47
16 заходьте,буду рада))) 31 flo04
 
icon_flower ДУЖЕ цікаВО!.. good
Захопився... Вельми вдячний. hi
 
Сіроманка відповів на коментар Олександр ПЕЧОРА, 18.06.2017 - 11:57
flo21 ...заходьте, завжди рада друзям)) flo31 flo35
 

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Валерія19: - Реаліст!
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Сергій Риба: - Сутність
Синонім до слова:  Люстерко
Олександр Лісний: - Віконце дійсності
Синонім до слова:  пілігрим
Олександр Лісний: - Паломник
Синонім до слова:  Мрія
Олександр Лісний: - Політ фантазії
Синонім до слова:  Люстерко
dashavsky: - Лицегляд.
Синонім до слова:  Люстерко
Зелений Гай: - Дивоскельце.
Синонім до слова:  Люстерко
Яна Бім: - Дивило
Синонім до слова:  Люстерко
Genyk: - Вухобач...
Синонім до слова:  Люстерко
Георгий Данко: - Двері (віконце) у потойбічний світ
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Іван Мотрюк: - :12: людина у розквіті сил
Синонім до слова:  тартак
Redivivus et ultor: - Положинський :D
Синонім до слова:  казино
Mattias: - Дурдом! :hi:
Синонім до слова:  Чашка
Тетяна Романів: - Кружка
Синонім до слова:  Чашка
Redivivus et ultor: - Кварта
Синонім до слова:  Чашка
Кому боляче?: - Горня, філіжанка
Синонім до слова:  тартак
Ulcus: - дзиньхрусь, різоліс, пильок
Синонім до слова:  Чашка
Genyk: - Горнятко!
Синонім до слова:  тартак
Genyk: - Лісопоїдач
Знайти несловникові синоніми до слова: 
Bella America: - Надія
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Genyk: - ВСТОЯНИЙ
Синонім до слова:  Людина середнього віку
dashavsky: - Ні тут, ні там.
Синонім до слова:  концерт
Зелений Гай: - музопляска
Синонім до слова:  казино
Зелений Гай: - гральня
Синонім до слова:  казино
*SELENA*: - азартофобник
Синонім до слова:  казино
Svitlana_Belyakova: - ігроблуд
Синонім до слова:  концерт
dashavsky: - Виступ
Синонім до слова:  казино
dashavsky: - Дуригріш.
Синонім до слова:  концерт
Genyk: - П"янісімо,п"янісімо...
Синонім до слова:  казино
Genyk: - Барліг
Знайти несловникові синоніми до слова:  казино
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  концерт
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Микола Холодов: - Середняк
Синонім до слова:  Мрія
Ростислав Сердешний: - мерехтіння або жевріння бажань
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Genyk: - Екваторик
Синонім до слова:  Мрія
Genyk: - Мозкова жарптиця
Синонім до слова:  Мрія
Svitlana_Belyakova: - Пусте замороччя
Синонім до слова:  Мрія
Master-capt: - Бажання.Марення.Збагнення.
Знайти несловникові синоніми до слова:  Мрія
Іван Мотрюк: -
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Nikolya: - центрист
Нові твори