Наливаються ягоди під темно-зеленим листям.
Молоденьке вишневе деревце третє літо готує дарунки.
Йдуть люди до пошти тай подивляються на щедру вишеньку,
Яка нікому не шкодує ароматних, напоєних сонячною ласкою плодів.
Хто посадив тебе, вишенько?
Любов.
Хто обкопував землю навколо твого стовбура?
Любов.
Хто милувався твоєю весільною фатою?
Любов.
І так лагідно шелестять її обтяжені ягодами молоді гілочки, гойдають услід швидким автомобілям, автобусам, мотоциклам ніби бажають подорожнім гарної путі і просять не забувати про неї, приходити на гостину.
Над селищем, над розігрітими залишками асфальту, над численними ямами припоштового майданчика, висить насичене сонячною палітрою червневого дня, літо!
Гамір близького ринку, уривки розмов літніх жінок, щебет дітлахів, котрі бавляться обабіч головної дороги, - все зливається в урочисту мелодію життя.
Спостерігаєш, всотуєш у своє єство здавалось би звичайний плин подій, знаєш, що життя важке, часто аж надто жорстоке і все ж, щоразу знаходиш у ньому такі миті, такі події – аж душа птахом злітає від почуття радості, замилування. Божий світе! Ти дарований нам для щасливого, заможного життя. Тобою нам дана земля, яка в собі має незлічені скарби, річки та озера, моря і тільки наша
Людська сутність, наша невигойна гріховність призводить до того, що ти,- Божий світе! - перетворюєшся на пекло, де править бал війна; де людина-людині ворог; де поряд надмірне багатство і злидні; де зрада стала нормою життя.
А як же любов? Вона є! Вона у виді ангела повсюди намагається допомогти нам бути людьми, показує нам красу Божого світу, наповнює його добром.
Це любов допомагає нам долати труднощі, вчить перемагати зло, кличе до звершень у трудах, пробуджує мрії.
Тож не даремно, на припоштовому майданчику подільського селища, навпроти поштового відділення, росте вишенька, посаджена Любов’ю.
Вишенько, що найбільше цінуєш?
Любов.
Вишенько, що всім людям даруєш?
Любов!
Вишенько, що до осені через літо пронесеш?
Вдячність за любов!
Стою. Милуюсь і… ДЯКУЮ!
04.06.2017
Дякую Вам! Ви теж гарно пишете! Так воно і має бути: майбутньому поколінню треба після себе залишати вишні, калину, троянди і... лююбов! Дякую і за відгук, і за вишеньку!
Та ні, Петре, біля мого двору росте розкішна шовковиця, яку посадила донька, коли навчалася у 3 класі, на ній "паслися" і мої діти, і їх ровесники, а потім онуки, а тепер сусідські діти; а взагалі, хто йде не мине, та щось і скубне...