Напевно на старість людина
Таки, як дитина стає.
Вона хоче ласки від сина
Й всі болі до серця кладе.
Душа в неї зараз ранима
І очі частенько в сльозах.
За внуків, за дочок, за сина
Вона в молитвах й по ночах.
Можливо тому, що і нині
Чомусь ще в тривозі живе,
Й тягар, що прожитий, на спині,
Як кару, і досі несе.
Бо ми пережили і голод
І холод й ту кляту війну.
І дзвони, що били на сполох,
Коли все палало в вогню.
Ох, досить тих згадок упертих
І досить тих сліз, що лились,
Молімся тепер всі за мертвих
Й шануймо і тих же живих.
Бо маємо вільну державу
І в ній ми роки вже живем.
Працюймо й гордімся по праву,
Що внукам її віддаєм.
Похвалу складаймо і Богу,
Бо він нам наснагу дає.
Веде нас на вірну дорогу
І в день і в ночі береже.
Тепер нам усім ветеранам
Потрібно радіти життю.
І волю не дати тиранам,
Щоб нищили землю святу.
