Для когось вірші - це свята молитва,
Для інших – римування, гра словами,
У когось слово, ніби гостра бритва,
А в інших, ніби ніжні руки мами…
Буває, вірші квітнуть, як троянди,
Росою вмиті, сонечком зігріті,
Слова з любов’ю сплетені в гірлянди,
І образи, як на стіні графіті…
І кожний автор має власні фарби,
Свій стиль, і лексику в душі плекає,
А потім нам дарує вірші-скарби,
відгомін в наших душах викликає…
Але життя – не тільки оперета,
Сюжет веселий, радість, спів і танці…
Іде війна! Болить душа поета,
І в голові думки, як сіроманці…
І кожне слово у душі ятриться,
Кричить, голосить, небеса благає -
Хай небо мирне сонцем золотиться,
І більш ніхто від кулі не вмирає!
Між іншим, порівняла думки із сіроманцями не тільки тому, що познайомилася з Вами і вашим псевдонімом, а ще й тому що кілька днів мовчки, як вовчиця, вила від душевного болю, який довів до серцевого нападу...
Мені приємно, що і ваша душа відгукнулася. Щиро дякую!
На цю тему було написано багато віршів, свого часу поети Срібного віку писали також про роль поезії і поета в житті людей, та й у мене вже були і вірші, і переспіви.... Ця тема - вічна і завжди актуальна, тому що кожна людина час від часу осмислює своє місце у житті...
Мабуть, у такі важкі й трагічні для народу часи слово рятує і не дає впасти у зневіру... Дай, Боже, щоб нарешті в Україні настав довгоочікуваний мир і більше в жодну домівку не постукало горе війни!.. Дуже слушні роздуми!
Ми з тобою, Наталю, однодумці... Новини вже дивитися не можу, кожен раз плачу і серце болить Коли в мене бувають хороші дні і радісний настрій, то стає якось ніяково, що мені весело, а іншим людям сумно