Може, нам обійнятись і просто дивитись в нікуди?
Бо хто його знає, що доля готує на завтра.
Але зупиняє " а що про нас скажуть люди",
Осудять, оцінять, чи варта тебе,- не варта..
Коли ти сумуєш, то схожий на жовте листя.
Його розкидає вітер, воно літає.
Але неймовірно натомість на вітер злиться,
Бо як зазвичай, пізніше воно помирає.
І ти помираєш від тої нудьги, я ж бачу.
Любов промине. І все так, коханий, не буде.
Безжально ховаюсь від тебе, і потай плачу..
Якою ціною?.. За те не осудять люди.
Це правда... ми занадто довго оглядаємося і ...ніби очікуємо
думку абсолютно сторонніх людей... А вони - сказали й забули.........
і живуть далі своїм життям!!! А ми ... - ото і все!!! А тоді кажемо: не склалось...
Та хто ж, крім нас самих, складатиме...
так-так.. що скажуть люди? а жити кому?...
Дуже, Свытланко, трепетна болюча тема....! Як часто ми прогаємо у собі все наперед, аби уникнути осуду, ховаємося від світу, аби переболіло, перепекло... лиш би не в спину - погляди, лиш би не в серце - ножі ... але ж ми самі той ніж собі заганяємо в самісіньку душу....!
В мене таке теж було(((
Любов проминає,..проминає
І чи варто то все того? Скажіть хоч ви
Svetok відповів на коментар void, 13.05.2017 - 18:11
У мене, на щастя, не життєво. Проте знаю, що для багатьох це буде актуально.
Неправильно так боятися осуду. Треба жити для себе, а не для людей. Дякую.