У вирвах рясніє дорога до раю -
В борні Україна свій шлях обирає...
Коли вже, здавалося б, ось вона, воля,
Як тут же фунт лиха нам зважила доля.
Бо ми, безсоромні, забули спитати
У "старшого брата", кого нам вітати,
Куди нам іти, проти кого "дружити",
Ну, словом, ми стали неправильно жити!
Тож кинув той "брат" нам до нашого двору
"Гібридну війну", як мерзенну потвору.
І вже на Донбасі і розбрат, і кров,
І ниці слова про "братерську" любов.
Ми родичі, кажеш? Ти кажеш, брати?
А ту вогнехрещу спричинив не ти?
Ту трощу криваву не ти розпочав?
А сам ще про дружбу народів кричав!
Ти на киселі мені сьома вода.
З тамбовського лісу твій брат вигляда.
Ти недруг заклятий, до генних клітин,
Моєму паркану двоюрідний тин!
Ще здавна підступним ти був, наче Юда,
Вся правда твоя - то брехня і облуда.
Наш князь Володимир Москву не хрестив -
Вже з Києва хтось там свій корінь пустив.
В той час, як у Київській церкві гуло,
На місці Москви ще болото було,
І там, де Блаженного звівся собор,
Співав не церковний, а жаб'ячий хор!
Андрій Боголюбський, як Київ спалив,
Невже він по-братськи так Неньку ділив?
Улусом московським ти був за Орди -
Про це є в історії вірні сліди.
І дух той ординський в тобі ще живе,
Тобою він править, і душить, і рве.
Ще й кримському хану платив данину -
Недаром же з Криму почав ти війну!
Ти, вража личино, згадай Конотоп,
Де гетьман Виговський твій писок натовк!
А ми не забудем Батурин і Крути,
Бо кров і наругу не можна забути.
Ти кажеш, що "хунта", кривава і зла,
Вбива снігурів, хлопчака розп'яла.
Що в нас іншомовні в концтаборі мруть,
А діток маленьких у рабство беруть.
Що злобні "бандери" вихрещують кров'ю
Усіх, хто не хоче до них із любов'ю.
Що "скрепи духовні" - у "русскава міра",
А нам, українцям, ганьба й недовіра.
Ти світом пускаєш брехню несусвітню,
І дехто ще й вірить в цю байку новітню.
Мета твоя, враже, проста й зрозуміла -
Ти хочеш, щоб "хунта" від страху зомліла,
Бо щойно вона у Європу прорветься,
Як вся твоя велич у бублик зігнеться!
І вже не врятують ні "газові війни",
Ні міф про фашистів в степах України.
Нас кров не зріднила, нас кров роз'єднала -
До суду в Гаазі і до трибуналу.
Бо там, де стояли мільйонні Майдани,
Ніколи не будуть дзвеніти кайдани.
Ми кинули виклик сваволі й терору.
Тож - геть від Москви! Геть із пекла Мордору!
ID:
732384
Рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата надходження: 08.05.2017 08:17:12
© дата внесення змiн: 30.05.2017 09:33:09
автор: Дощ
Вкажіть причину вашої скарги
|
