А за туманами в полях - червоні маки,
Там обелісками - тополі ув імлі,
Де захлиналися нечувані атаки
У тій безумній, спопеляючій війні.
Червоні маки - слід кривавий серед поля,
Червоні маки - душі згублених бійців...
Отут мій тато молодий - солдатська доля -
З осколком в тілі - в вісімнадцять посивів.
В диму і полум'ї здригалася планета,
Жах-апокаліпсис творила .ука смерть,
Сліпого зла розкинувши тенета,
Людської крові наточивши вщерть.
Здавалося б, усі усе збагнули,
Здавалося б, покаялись усі...
Ті імена в граніті - не забули,
І Пам'ять вічна, й спогади живі.
То хто ж є - він, котрий посмів підняти
Із пекла знов отой кривавий меч,
Нову війну - із братом - розв'язати,
Смертей і горя закрутивши смерч?
Там за туманами в степах - червоні маки,
У тих донецьких зранених степах...
У серце гатять "градові" атаки,
Кров українська кропить волі стяг..
Це не відповідь на Ваші роздуми, це лиш мої клапті запитань і відповідей самій собі, і можливо не тільки, але згадалось коли прочитала Ваш чудовий твір
Світла відповів на коментар @NN@, 08.05.2017 - 05:37
Дякую, Анно. Таке Ваше Ім'я? Людство не прагне вчитися на власних помилках. І як це назвати? Рада Вашому візиту.
Доброго вечора,Світлано. Мені важко Вам ,щось радити...філологу, та дуже Вам вдячний за допомогу,яку мені подавали. Дуже радий Вас бачити в себе.І до мене заходьте без стуку,як друг.Звати мене - Анатолій.