Земля під ними трясеться,
як трясеться ліжко вночі,
вириває дерева та гнеться,
від повітря,
що ламає силуети живі,
які йдуть по вулицях міста,
як та багатоніжка у лісі
й залишає свій слід на узліссі,
так само і люди у місті.
У вікнах вирує затиснуте
в стінах життя,
а за вікном пролітають
роздроблені вщент літаки,
та пристрасть сильніша
в звичайних й коханих серцях,
де віддаються любові
вічно й тепер залюбки.
Почуття, немов вірус: керує, жадає, палає,
як та відьма, яку розіп'яли на вогнищі,
він каже, що очі у неї живі,
як солодке вино і під зорищем.
Вкрилося небо чимось таким, недаремним,
а він цілує й кусає її ніжне тіло,
невідомі стріляють по всьому, що бачать, напевно
і на вулиці міста синьоока туманність осіла.
Він тримає її, як тримають у реслінгу різними позами,
вона в свою чергу жадає і хоче його.
Кімната уквітчана, мільйони й мільйонами розами
вони купаються в тому, щоб потім згадати,
як добре в цей вечір було.
Ліхтарі за вікном останніми іскрами граються,
вулиці геть оніміли від диму й вогню,
де-не-де можна бачити, що живі,
як ті миші по норах ховаються,
тільки він та вона загралися
в пристрасть гірку,
не живу.
Спустився на Землю
останній чужий корабель,
вони подивилися в очі
один одному та посміхнулись.
На цьому рядки перетворюються в сміття
і тепер
я покидаю кімнату,
а вони голим тілом до вікна розвернулися.
Дякую, міледі)
