|
Яскраве, привітне, тепле літо збігало до кінця… Сонячний ранок… Ледь - ледь роса з легким туманом припала до трав і квітів. Яблуні й груші добре вродили, на сонці блистіли, воно ж до них неначе усміхалось. Червонобокі пахли медом, біля них вже з самого ранку літали бджоли й оси.
-Ото врожай цього року! – серед городу йшов дід, розводив руками, тішився, - І картопля й огірочки, помідори, морква, цибуля все вродило, як слід, на душі так добре, тепло.
Тільки, як це все самим з бабкою зібрати, давно перестигають помідори, треба соку зробити. Онучок любе, приїде, зрадіє, роздумував дід.
Ось, таке життя, мав двох діток, а тепер тільки доньку та онука, все з автобуса виглядає. Син давно живе з сім`єю в Польщі, приїжджає раз в три роки. А донька, правда, недалеко, в містечку, має щоденну роботу в супермаркеті, все жаліється, що немає часу приїхати.
Раніше, як онук меншим був, то все літо і канікули тут. І на рибалку з дідом, і по гриби, і тут вже друзів має. А, як на річку ходив, то дідусь був за сторожа. Чатував, щоб хлопця не образили та, щоб часом якоїсь біди не трапилося.
-Вже другий рік не приїжджає, каже часу немає, - бубонів дід під носа, зайшов до хати.
-Чуєш, бабцю, подзвоню я, нехай приїдуть, допоможуть. Я помідори зберу, закриєш соку, а картоплю треба копати, самі не потягнемо, багато вродило. Та і онука ж давно не бачили, напевно підріс.
Дружина дала телефон,
- Бери… на, обережно цифру «2» натисни.
Задоволений дід, усміхнувся, почув голос доньки,
- Оксаночко,привіт! Оце дзвоню, приїдьте, вродило все, наберете всього, що захочете.
-О, я ще забув, меду ж викачав. Вродили яблука, а груші, як дині солодкі, приїздіть!
Запала тиша…
-Ало! Ало! Ти де пропала? Га? Чую.. Чую! Добре! Нехай він приїжджає, так і буде, будемо чекати.
То стоячи розмовляв, а то, аж присів на стілець, розхвилювався, хустинкою витирав чоло,
-Ну таке діло, завтра після обіду приїде Андрійко, наш помічник, ото вже нам радості. А вона, каже не зможе приїхати, немає часу. Ох ота робота і так завжди…
- Ну так і буде, що поробиш. Я на ніч тісто поставлю, хлібчик та пиріжечки спечу. А ти зарубай півника, засмажу. І ковбаска в морозильній камері в холодильнику є і сальце, і м`ясце, тож завтра треба закоптити, - почала клопотатися стара.
-Нехай онучок потішиться, в місті такого немає, а як є, то хіба таке на смак. Він же дуже любить томатний сік з ковбаскою. Десь - то красень, в одинадцятий клас іде. У липні обіцяв приїхати, чомусь не приїхав….
- О! Напевно ти забула, тож в таборі відпочивав ,- підтримав розмову дід.
Не світ, не зоря встали старі. Дід помідори надворі на пічці варить, томатний сік робить і раз- по - раз тупцює до м`ясних продуктів подивитися, щоб вогонь невеликий був, навкруги смачно пахло копченостями. А в бабці на кухні жарко, все смажиться, печеться. Позирає на годинник, хоч би встигнути приготувати страви. Все до діла поробили, пристали та й вже на доріжку поглядали, коли ж їхнє сонечко, онучок, там з`явиться.
Аж під вечір,в сторону стежки загавкав песик. Дід з бабкою з городу поспішили, вже почали картоплю копати. Бачать йде онучок, ну прямо… парубійко славний. А в руці, як професор, тримає дипломат.
Стоять, як перед іконою, завмерли, дивляться на онука, як на святиню. Дід руку подав, як дорослому, той лукаво усміхнувся, подав руку,
-Привіт діду!
У бабці сльози, як горошини, на очах,
-Ой, як же ти, онучку виріс! Йди поцілую в чоло, бо до тебе вже й не дістану.
-Ха, я що вам маленький, щоб мене цілувати.
Відступила назад, чомусь їй так незручно стало. Дід позирнув на нього та на неї, запропонував йти до хати.
Онук, все добре пам`ятає , відразу пішов в свою кімнату, переодягнувся, відкрив дипломат. Аж тут дід зайшов,
-От трасця, а це, що в тебе таке?
-Що не знаєш діду? Дивись! - Витягнув ноутбук .
-О! Таке тільки по телевізору бачив, - роздивляючись бурмотів старий.
Добре повечеряли, правда майже мовчки, онук все скуштував, неначе трохи соромлячись. Кілька запитань задали та тільки й відповіді -
-Нормально!
Щодо планів дід запитав, куди вчитись піде та онук тільки прицмокував та усміхався, -
- Та то це… моє діло…. побачу.
Бабця все позирала на онука, як змінився, слів немає, чомусь неначе на куски серце крає. Не вийшло нормальної розмови, швидко подякував і пішов до себе в кімнату.
Світанок мерехтів… Згодом сонце розсівало перші промені до землі. Співали півні по селі, вже чути корів, вели на пасовисько.
Дід з бабкою теж раненько встали, потихеньку займалися господарством, потім дід пішов на город, копав картоплю.
Сонечко підійнялося вище, тішиться старенький, от і добре, напевно проснувся онучок, зараз прийде допомагати.
Давно стіл накритий до сніданку. В хаті тихо, невже, ще спить? Журилася старенька та будити ж не буде, якось не зручно.
Старий зайшов до хати, дивився на годинник,
-Ох, трохи пристав, напевно пора поснідати.Оце, так - так! Вже майже одинадцята, чому не звала їсти? Я вже добрий кусочок картоплі викопав, а онучок, ще спить? Зараз погляну…
Андрій - тільки проснувся.В ліжку напівлежачи, в ноутбуці натискав на клавіши.
-О! Що це ти так довго спиш? Тож снідати пора та й картопля чекає, я вже почав копати.
-Та я так рано не їм, тільки очі продер…. Мене не чекайте снідати, я ж зайнятий та і спішити немає куди ,- не відриваючись від ноутбука незадоволено сказав хлопець.
Дід потоптався на місці, здивовано зирнув, погладив лису голову, махнув рукою й пішов. Та дружині говорити нічого не став, нащо, подумав, буде нервувати.
-Давай снідати! Він потім сам собі знайде, щось поїсти, тож на столі все є, копченості й на солодке пиріжки, мед. Захоче буде їсти не журися, пізніше до нас вийде на город.
Десь час минув, а може два, старі обоє на городі, все виглядають та тільки поглядають один на одного, а онука все немає.
Пішла бабця курям кинути зерна, чує в кімнаті голоси,музика лунає. Ледь-ледь відчинила двері, бачить онук смакує пиріжки, усміхається до екрану. Напевно якийсь фільм дивиться та добре, думає стара, хай вже сьогодні відпочине.
Смеркало… Дід ледь ноги волік. Сумний, опустив голову попив молока й мовчки ліг спати. Жінка його не докучала, хіба не зрозуміло, напевно сердитий, краще нічого не запитувати.
Наступний день майже нічим не відрізнявся. За винятком, що онук вийшов у садок, нарвав у миску, яблук й грушок. До городу навіть оком не повів, а дід все бачив та лише сопів.
- Вже три дні поспіль, як приїхав, а на городі так і не був,- не витримав старий на четвертий день. Сердито вуса потирав та весь час собі гладив голову лівою рукою, вказівним пальцем правої руки, немов сварив.
- Слухай діду! Тож зайнятий був, що не бачив, до ночі не сплю. А зараз дощ січе мілкий, я що дурень йти такою погодою копирсатися в землі.
Дід очі витріщив,
-Йди подивися! Хіба то дощ! Хмаринка підпливла, трохи зверху пилюку прибила. Саме добре копати й не так жарко!
-Та досить діду буркати, не маленький, не розумію чи що? Я ж завтра, ще додому не їду. Встигнемо викопати, стільки вам її треба, що насаджуєте багато?
Старий наче остовпів,
- Так ви ж весь час берете все, що на городі вирощуємо…
Онук не дав договорити,
-Завтра , чуєш, завтра. Тільки давай зранку сходимо на рибалку, а вже потім, обіцяю, як трактор буду рити.
У діда добра душа, зирнув на онука,
- Ну добре, домовилися, тільки ж раніше ляж спати, бо треба вдосвіта вставати.
Бабця все чисто чула, швидко розвернулася, щоб дід не побачив, поспішила на город.
Червонів обрій, сонце вже майже заховалося, старі поверталися з городу.
-Нічого, ще один день так з тобою попрацюємо та й по картоплі, - шепотіла стара. Правда, силоньки покидають та нічого, якось воно буде...
До Андрія вікно відчинене надвір, дід помітив, як онук стукав по клавішах,
-А я тобі, ось так! Ось так ! Ха! Ха! Получив!
-Бачиш, дитина в «танки» грає, не спить, а завтра має встати рано,збирається на рибалку. Пообіцяв, що пів городу картоплі викопає , - хитаючи головою, продовжив дід,
- О – хо - хо, дочекалися помочі, що сказати.
-Я оце діду тобі скажу, на наступний рік, менше будемо садити бараболі, бо вже силоньки покидають, не молоді….
-Та ти кожного року так говориш. А, як донька приїде, забере все,що хоче, тоді бідкаєшся, що мало посадили, - заперечив він.
Жінка дивилася на нього, кивала головою,
-Твоя правда…. Ми звикли так жити. Нічого не зробимо, зараз така молодь, не дуже рветься до роботи. Тож і ми давай потихеньку, не поспішаючи…
Світанок, заглядав у вікно….. Десь чути спів зяблика…
Старий вийшов надвір, яка краса, тішився, буде чудовий день.
Піднявши голову догори, дивився на чисте, синьо - блакитне небо, тільки десь далеко виднілися білі хмари. Дід зібрав все для рибалки, пішов будити онука,
-Андрійко, хлопчику вставай, ми ж домовлялися, що сьогодні йдемо на рибалку.
Той спав, як кажуть, без задніх ніг, ледве догукався його дід.
-Ти йди, я зараз, до вітру, тебе по дорозі дожену.
Клювало не погано та все більше в діда. Андрій не тільки рибу ловив,а ще й грав у свої «танки».
-То напевно в тебе хвороба, не можеш покинути свій ноутбук.
-Що ти діду розумієш, я ж очки заробляю.
Скверно на душі в діда і хотів з онуком по-чоловічому поговорити та боявся, ще почне кричати й злякає всю рибу. Вдома сказати теж не наважився, не хотів засмучувати дружину.
Високо світило сонце, риба вже не клювала, старий позирав на онука, а той, аж підскакував біля ноутбука.
-Пішли, вже досить, не клює. Сховалася рибка в глибину від сонця, гайда, будемо йти додому.
Підходили до села, на онука напала зівота, йшов витягувався, крутив головою,
-Ох, ось зараз висплюся….
Дід від несподіванки витріщив очі,
-А копати картоплю, там вже небагато залишилося, як в трьох станемо й по картоплі!
-І виспатися встигну й викопати, до вечора далеко ,- буркнув хлопчисько.
За пів години зварилася юшка, пообідали та й лягли відпочити.
-Ви мене не будіть, я сам прийду на город, не журіться ,- промовив онук, насвистуючи якусь мелодію.
Вже вечоріло…. День справді видався сонячним і теплим.
Дід з бабкою вже й не поглядали на хату, не чекали онука, спішили копати, бо почули по радіо, на завтра обіцяли дощ.
Бабця ледь тягне лопати додому, ледве ноги переставляє. Зазирнула в вікно до онука, а він усміхається до ноутбука і весело качає головою, весь час перебирає пальцями. Ото біда хлопцеві, з тим бісом, роїлись думки.
Ранком тільки встали, донька дзвонить. Каже відправляйте Андрія додому, треба до школи зібратися, купити новий одяг.
Онук, відразу тут, як тут,
-Доброго ранку, щось я почув телефон, що мама дзвонила?
- Збирайся… - Картопля вся в підвалі, тож вже допоміг - сердито буркнув дід й вийшов з хати….
Бабця в сумку клала, ковбаску, м`ясце, сальце, пиріжки та й до онука,
-Пізніше приїде мама,візьме, що захоче. Ти грушок та яблук сам візьми, які кращі вибери, не перестиглі…
Андрій переодягався, кропився парфумами, аж було чути в кімнату, де чекала бабця.
Надворі ранкове сонечко підіймалося все вище. З саду свіжий вітерець доносив пахощі. Лунав веселий переспів птахів.
Дід чекав на онука, тож треба провести ( помічника), на душі кепсько. Трохи нило серце, що зростає таким безвідповідальним і байдужим до життя та немає поваги до старших.
Онук вийшов примружив очі до сонця, потягнувся,
-О! Мені в дорогу сонечко світить, буде гарний день… Все добре, тільки проводжати не треба, що дороги не знайду?
-Та ми ж тільки за хвіртку ,- вже стояла поруч, промовила бабця.
Онук подав діду руку, той з під лоба подивився та все ж усміхнувся,
-Приїжджайте з мамою, багато всього вродило, тільки сказав дід, а в горлі, неначе ком, здавило.
Бабці онук підморгнув,
-Бувайте здорові!
І пішов, не озираючись. В одній руці дипломат, у другі торба гостинців, задоволений поспішав на автобус.
Бабця дивиться вслід, маленькою хустинкою витирає гіркі сльози та й каже до діда,
- Ні! Таки гарний в нас онук! Хай пропаде, отой ноутбук!
30.04.2017р
ID:
731330
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 01.05.2017 07:35:55
© дата внесення змiн: 04.02.2021 12:27:06
автор: Ніна Незламна
Вкажіть причину вашої скарги
|
Прочитав... Заболіла душа...Картина з натури по всій державі нашій...У молоді,- булки на тополях ростуть!!! 
Прочитав із захопленням...
Гарно, Ніно! 
