Світанку немає... лиш темна, караюча ніч.
Блукаю так довго у пошуках світла і істин.
А їх все немає...лиш тільки у дотиках пліч
Є дика зневіра, бо з сонцем вони несумісні...
Світанку немає... лиш долі нічні лабіринти,
У відчаї м/яти, застигла мені на вустах...
Я прошу надії, ви в небо, останні полиньте,
Ще може у чорнім, знайдете себе на вітрах...
Світанку немає... і ніч вже поволі, як рідна,
Де хвилі обнімуть, намоклий у жалях пісок...
Не муч, мене темна, зречешся від істин, негідна...
Віддай нам світанок... чи просто тисни на гачок...
Поезія, якщо вона - не просто слова, вона відображає внутрішній стан... Зовнішній - теж... Стан речей... А не страшно за необережно мовлені слова? А раптом натисне?
Якщо і на тисне, то в вірші! Нехай виливається на аркуші паперу, чим в реальність... А лишень може то просто слова... Хто зна, що героїня вірша відчуває насправді і може то просто вміло мальовані емоції...
