|
Середина літа… ясний день. Яскраве сонечко привітне, немов всміхалося до землі. Пташиний спів лунав довкола і достигали абрикоси, пахли, біля них кружляли оси.
Ті оси, Любі не давали спокою.В колясці поклала донечку спати, прикрила густим тюлем, щоб часом не потрапила туди непрохана гостя - оса. За будинком, на мотузку розвішувала дитячі речі.
- Любо, доброго дня ,- привіталася сусідка Марія.
- Ти знаєш є новини, мого чоловіка племінник- Толя, одружився , служив в Дніпропетровській області . Звідти привіз гарну дівчину, тепер вже дружину, як і твій Сергій, а ти теж звідти?
- Ні - ні, я з Сумської....
- Ну все рівно, ти на чужині й вона, схожі долі, закинуло вас сюди. Може б ви подружилися, напевно й рока ми однакові. Вони купили земельну ділянку тут, внизу по вулиці, будуть будувати будинок,, як і ви, - голосно говорила, підходила до паркану жінка.
- Може колись, до вас у гості зайде, покличете мене, - відповіла, поспішаючи..
- Так вони ж через п`ять будинків винаймають квартиру, в тітки Галини., познайомлю вас , - наполегливо продовжила Марія.
Пройшов час…Люба, хотіла з Нового року вийти на роботу, маленьку Валю оформила в ясла, сидіти вдома нема за що.
Сергій працював на залізниці та з заробітків сто десять карбованців не збудуєш будинок. Він виріс без батька, був єдиним сином, а мама мала малу пенсію, тридцять два карбованці. Помочі не було від кого чекати, в Люби батько теж був на пенсії , а мама ніколи не працювала, виховувала дітей, в сім`і було ще троє.
В своїх клопотах жінка забула про розмову з сусідкою.
Перед Святим вечором, вона тільки прийшла з роботи, почула стук у вікно,
- Добрий вечір, буду колядувати,- весело зауважила сусідка, заходячи в кімнату.
-. Зайдіть до нас на вечерю, познайомлю тебе з Зоєю, буде вам веселіше…
Люба працювала до двадцятої години, чоловік забирав донечку з ясел, треба було малу нагодувати , помити та вкласти спати, сама ж дивилася на чоловіка, що скаже ? Та він був завжди мовчазним, не любив ходити по гостях, більше любив читати.
Проводжала Марію, пообіцяла, що може навідається сама. Сергій відреагував на пропозицію трохи здивовано, хоч і жив тут давно та з старшими за себе не дуже мав охоту, спілкуватися, тим паче з жінками.
Вже була майже десята вечора, коли зробила всі справи і побігла до сусідки.
За великим столом сиділа, напевно, вся родина, їх всіх Люба не знала, бо минуло лише два роки, як приїхала сюди. Вона з своїм чоловіком познайомилася в Сумах, він там служив, там і побралися, приїхали жити на його батьківщину.
У Марії рот не закривався, все про всіх знала, все про всіх чула, за кожного розповідала. Вона - старша за Любу всього на вісім років, але вже мала дев`ятирічного сина і донечку двох років. Сиділа вдома, на роботу не ходила, чоловік працював та дві родини допомагали матеріально, за роботу не журилася.
Люба не довго була в гостях в основному розмову вела з Зоєю, згадували свої весілля. Що їх поєднувало - це те, що приїхали на чужину. Не дарма так кажуть; куди голка, туди й нитка, але журилися жіночки, як воно далі життя складеться.
А далі, Люба поступила заочно вчитися в КЕМТ, чоловік вже там навчався, теж заочно, закінчив перший курс.
Кожен у своїх клопотах, Люба з чоловіком самотужки будували дім, взяли в кредит на два роки »Каркасний будинок». Матеріал то добре, але ж його треба було зліпити до купи. Правда батьки Люби на будівництво, підкинули п`ятсот карбованців, то вже було легше.
Анатолій та Зоя задумали будувати великий будинок, з високим ламаним дахом, щоб зробити там, ще одну кімнату. Їм допомагала вся родина, з села приїжджав цілий гурт людей працювати. Він був із села і всі продукти харчування були звідти. Батьки заможні, мали , ще одного старшого сина, який жив у містечку, вже мав сім`ю. А Зоїн батько працював фельдшером в селі, Тож вона часто отримувала посилки з копченостями та салом. Про це Люба дізналася від Зої, якось у вихідний день зустрілися біля магазину. Вона поділилася, що працевлаштувалася на завод лаборантом.
Пройшов час… Марія підказала Любі, що Анатолій працює водієм, їм для штукатурки не ставало піску. Тож вирішила до нього звернутися за допомогою.
Влітку день великий… Люба - іноді по вулиці гуляла з донькою, де часом й зустрічалася з Зоєю, спілкувалися.
Проминув рік….. Зоя народила хлопчика, назвали Валентином. Прийшла до них, просила, щоб Сергій став хресним батьком. Та в ті часи, яке там хрещення, церкви були, але , щоб похрестити офіційно, це значить на роботі наразитися на неприємності. Сергій саме в цей час йшов на підвищення та все ж не відмовився, можна сказати, заради дружби жінок. Тим паче поїхали в глухе село, в малесеньку, непримітну церкву, там і охрестили, тож тепер стали кумами.
Пізня осінь, вечір... .Надворі буря й лупить холодний дощ. Під ногами калюжі з купами опалого листя. Та Зоя майже нічого не бачила, вона бігла до Люби. В душі тривога, разом з дощем сльози. Прямо на голову накинула курточку, яка ледь прикривала плечі, збентежена, в розпачі, стукала в вікно.
Вона саме прийшла з роботи, вкладала доньку спати.Зоя стояла змокла і бліда, знервована, плакала,
- Син дуже плаче. вже пів дня, не можу нічого зробити. Господарка в село поїхала і мій теж, а звідти, має їхати в Київ за приладами для заводу. Валентин ніжками сує та животик опух, напевно температура є , але термометра не маю.
Люба швидко з чоловіком обговорила проблему, побігла до Зої.
Правда, дитя кричало на всю кімнату. Це мабуть трохи досвід, спілкування з старшими по роботі, додали Любі трохи більше знань та й племінники росли на очах. Справно все було обстежено, в малого було звичайне скупчення газів.
Після всіх процедур хлопчик солодко сопів у Люби на руках. Зоя повеселіла, усміхнена й щаслива любувалася сном сина, щиро дякувала подрузі.
Після цього випадку, вони дуже здружилися. Люба сама частіше навідувалася до Зої. Адже бачила, що подруга губилася в рішеннях до сина,доводилося підказувати та допомогти.
Одного вечора , це було на початку зими, Люба прогулюючись з донькою, зайшли до Зої. В коридорі було чути, як у кімнаті, схлипуючи, вона плакала.На душі тривожно,що ж сталося?
Над ліжком сина стояла Зоя,плакала, а він дивився на неї, з рота пускав бульки, калатав іграшкою.
- Ху,-х ,я думала, щось трапилося…..
За кілька хвилин в хаті стало тихо. Зоя мала не найкращий вигляд; почервоніли, припухли очі,вмилася на веранді.
- Не хочеш поділитися, розповісти, що сталося?
Вона тремтячим голосом почала свою розповідь… Анатолій вдома майже не ночував. Часто їздив у відрядження та пропадав на будівництві, часто їздив в село, зовсім не допомагав вдома, не бавився з сином. Весь час вдома сама з сином залишалася. Магазин далеченько, не було на кого залишити малого,адже треба купити хліба й інколи молока. Хлопчик був важкеньким карапузиком, часто капризував, в грудях було недостатньо молока.
А в магазинах з молоком були проблеми. Привозили мало, великі черги, не завжди всім вистачало.
Вислухавши її, Люба порадила, не звертати уваги, знала, як важко працювати на будівництві. Їй було трохи дивно, але ж вона Анатолія вважала відповідальним, працьовитим.
Час летів…Працюючи позмінно, Люба часто виручала подружку, приходила побавитися з малим, поки та скупиться в магазині.
Перед Новим роком, ввечері, вона з донькою зайшла до Зої. Вся увага була звернена на дітей. Раптом жінки почули, що на веранді хтось говорив й сміявся. До хати зайшла розфуфирина жінка, років тридцяти, від неї дуже несло парфумами, слідом за нею зайшов веселий Анатолій.
- Добрий вечір, - привіталися обоє.
Анатолій крутнувся з зухвалістю промовив,
- Що все плаче?!
Любі - ножем по серці та вона лише спостерігала. Анатолій представив жінку, яка назвалася Оксаною, сказав, що це з роботи нарядчиця. Що дуже поспішають, він має їхати завтра в Росію за станками. А сьогодні їде в село, скаржився, що вдома із-за малого не відпочине. Та Оксану мав завести додому, вона жила в кінці містечка, саме по дорозі до траси. Гостя все дивилася, то на Анатолія, то на Зою, з під лоба зирила на Любу. Вже взявши документи, розпрощалися, Зоя хотіла провести їх на вулицю та Анатолій заперечив, що вийдуть самі. Він був дуже уважний до Оксани, усміхнувся , ніжно взяв за плечі,
-Ну пішли, тож поки доберемося, скоро ж Новий рік.
Любу немов облили кропом, коли побачила погляди цих молодих людей. «Ні, не спроста очі вогниками світяться», подумала вона.
Вже збиралася йти додому, одягала доньку побачила, як заплакала подруга. Лише запитала,чи це вперше він приїжджає сюди з нею і чи часто їздить в село?
Плачучи, повідала, відкрила душу. Анатолій часто їздив в село та, як узнала пізніше від свекрухи в них появлявся раз у місяць. А часто був у хаті покійної бабусі, тут же в цьому селі, там ніхто не жив. Він всім говорив, що приїжджає туди ночувати, щоб пропалити пічку та перед відрядженням відпочити.
Люба уважно вислухала, порадила їй більше приділити уваги своїй зовнішності. Бо бачила подругу завжди в одному й тому самому халаті, коси зібрані на шпильку, як - небудь. Вона ж працювала в великому колективі, де багато молоді, тож за собою слідкувала. Хоч одягу не було багато та в халаті тільки тоді ходила, як готувалася лягати спати,чи зранку, коли збиралася на роботу.
Різниця в подругах була в тому, що Зоя дуже повільна в усьому, трохи байдужа до того, як живуть інші. Доволі пухкенька на свої роки, а після пологів добре погладшала, їй самій це подобалося. Йти на роботу після року декрету навіть не думала, принаймні так говорила, що так вирішив Анатолій. А батьки будуть допомагати продуктами та фізично на будівництві.
А в Люби ж, в руках все горіло, робота, дитя, будівництво, навчання. Вона була змушена бути жвавою, бо допомоги не було від кого чекати. Завжди з нічної зміни йшла додому з повними торбами, в її сім`ї так складалися обставини, чоловік вночі сам залишався з дівчинкою , а вранці, по дорозі на роботу, заносив в дитячий садочок.
Зустрілися подруги вже після свят. Зоя знову жалілася, що Анатолій після Нового року вдома появився, аж під Святвечір. Приїхав за нею , як завжди на службовому автомобілі, щоб разом поїхати до батьків. Скаржилася, має підозру,що він їй зраджує. Люба втішала подругу, а сама в душі відчувала, що таки , щось недобре коїться між молодими.
Зима минала… добре відчувався подих весни. Струмочками збігав сніг, поміж хмар частішез`являлося сонечко. Помітно теплішало, веселіше перегукувалися птахи.
Кожна сім`я жила своїм життям, своїми клопотами. Люба - на три тижні поїхала на сесію в Київ, чоловік справлявся з донечкою сам, свекруха хоч й жила недалеко та часті проблеми з тиском заважали, хоч трохи, допомагти йому.
Зоя ж бавилася з сином, а Анатолій все заробляв гроші. Будівництво підходило до кінця, залишалися тільки внутрішні роботи. Вони влітку хотіли з квартири перейти в свій будинок. Люба з чоловіком теж закінчували останню кімнату . Сергій зробив так звані «козли», щоб жінка змогла діставати до стелі. Як тільки була вихідна, так і змішувала глину з тирсою, з піском, водою, потроху мастила. Ще в дев`ять років мама всіх дітей привчала до всякої роботи, тож тепер це їй знадобилося. Подруги зустрічалися рідко, весняні, літні роботи не давали перепочити. Город, хоч і невеликий, шість соток та все ж треба вручну скопати, засадити та обробляти.
Одного разу зустрілися жінки біля магазину, Зоя, як завжди була в домашньому халаті. Люба помітила, що подруга не прислухалася до її порад, але промовчала. Зоя поцікавилася в подруги справами на роботі та вдома. Помітила , що Люба схудла, запитала, як справи, чи часом не хвора? Та тільки усміхнулась,
- Займаюся спортом, закінчуємо останню кімнату. Хоч будинок всього шість з половиною на вісім кв.м. та наробитися біля нього треба. Ще робота, навчання та це не біда.
-А ми влітку, думали зайти в свій будинок та не виходить, напевно зайдемо восени. Свекруха приїде з родиною останній раз все вибілити та пофарбувати, Анатолій немає часу, все по відрядженнях,- трохи з сумом розповідала Зоя.
Подруга не наважилася запитати, які зараз стосунки між молодими. Але та, сама в котрий раз поскаржилася на чоловіка. Рідко вдома, мало звертає на неї уваги, став роздратованим, брутальним, що навіть не знає, що буде далі. Тут на квартирі звикла, часто допомагала хазяйка, як сама буде справлятися, не має уяви. Восени вони таки ввійшли в свій будинок.
Одного дня Люба напекла пиріжків з капустою та з яблучним повидлом,знайшла час вирватися до подруги. За чаєм спілкувалися, розповідала про події на роботі, як була на установчій сесії та про домашні клопоти.
Приблизно через пів години почули гул автомобіля. За мить,
Анатолій, погукав дружину,
-Ти, що не чула, що я під`їхав?! Все не маєш часу,чим займаєшся? Через тебе вічно проблеми.
Любі, стало не по собі. почула яким сердитим голосом він звертався до дружини, не витримала, вийшла слідом за нею.
Зоя вся зчервоніла, знервовано забирала велику сумку. Анатолій побачивши подругу трохи зніяковів, привітався,
-А це ти кума прийшла, а я це…Спішу, бо обід закінчується…
-То ти не будеш обідати ?!
-А ти щось приготувала окрім супу?! Я знайду де поїсти,
- пробурчав і відкрив двері автіомобіля. Люба стояла на сходах , їй було краще видно, в автомобілі сиділа та сама жінка, яка колись представилася Оксаною.
Від`їхав автомобіль… Зоя з сумки витягувала продукти, які привіз чоловік від свекрухи, заплакала,
- Мені б краще цього не віз, краще б я сама пішла купити, чим на мене весь час гримає.
Люба взяла за руку подругу, присіла на стілець,
- Знаєш,ти давно помітила, що Анатолій крутить з цією дамою? Мабуть рік пройшов, як він з нею приїжджав, я саме тоді ж була у вас. Що ти зробила, щоб завадити їх відношенням? О, я б не дозволила, щоб так зі мною розмовляв! Ти не ображайся та ти так і не звертаєш увагу на свій вигляд, чоловіки люблять жінок, які слідкують за своєю зовнішністю. Люблять смачно поїсти, я помітила, йому подобаються вареники, солодощі. Тож приготуй йому смакоту, як приїде ввечері. Накрий стіл, постав квіти, сама гарно одягнися, а не в цьому вилинялому халаті. Знаю ж, хвалилася, що були на базарі, що дещо купила собі, нащо бережеш? Треба бути для нього зіркою, про яку він мріяв, не давати можливості, щоб задивлявся на інших жінок, маєш бути привабливою.
Вона, ще розповідала деякі моменти з особистого життя. В колективах де працювали Люба і її чоловік було багато молоді, тож напевно серед них вона дечого навчилася.
Йшла додому, не могла збагнути, як можна сидіти вдома, щоб не йти на роботу, як їй не набридло таке життя?
Минув час …Сувора зима, навіяло багато снігу. Лише один слід від автомобіля виднівся по вулиці.
О, напевно Зоя вдома, подумала Люба, сліди вели донизу в кінець вулиці. Вона вчора приїхала з зимової сесії, доньку чоловік завів в дитсадочок, сама ж зайнялася пранням, три тижні не була вдома, купа білизни чекала на неї в ванні.
Машинка крутилася й Люба крутилася, як білка в колесі. Весело грав приймач, з гарним настроєм, трохи підспівуючи під музику колотила налисники, варився розсольник.
В дверях, як сніг на голову, з`явилася Зоя,
- Привіт, добре, що ти є, прийди до мене, хочу, щоб ти побачила ту, що возить чоловік.
- Та я ж її бачила. А, що там, ще возить?
- Прийди! Я вклала, малого спати , а вона в мене вдома,
- вже витирала сльози, які котилися немов горошини.
- Добре йди, десь через годину буду, постараюся навідатися, тільки не надовго, поки мої не прийшли.
Справилася з своїми роботами, взяла кілька налисників та для малого цукерок, іграшкову машинку в подарунок, спішила до куми. Ото сюрпризи - по дорозі думала про куму, не позаздриш. Розпашіла, збуджена зайшла в дім.
Перше, що помітила, на Зої новий халат, відчувала запах парфумів. На столі коробка цукерок, вино, мандарини, печиво. Двері в другу кімнату були відчинені навстіж. В кріслі сиділа чорнява жінка, ноги підібрані під себе. З під бокового розрізу шикарного, вишневого кольору халата, виднілися оголені стегна. Відкрите декольте оздоблене червоним мереживом, яке дуже підкреслювало красиві, пишні випуклі груди. Вони вивалювалися з декольте, посеред них на золотому ланцюжку висів хрестик. Волосся красиво закладене, закріплене шпилькою , яка переливалася перламутром. Красиві чорні, як вуглинки очі підведені олівцем, на округленому обличчі блистіла жирна пудра та рум`янок, в очі відразу кинулася яскрава помада на губах.
Ух, ні фіга собі - подумала Люба,- оце так новорічний подаруночок!
Вона заметушилася, коли почула привітання жінки. Валентин вискочив з іншої кімнати , з цікавістю дивився, що ж принесла тітка. Малий з радістю забрав іграшкову машинку, пішов гратись у дитячу кімнату.
Оксана вийшла до них, з усмішкою, зміряла з ніг до голови Любу,
- Добрий день, добрий день! О! Давно не бачилися…
Вже всі сиділи, смакували вино, розмовляли. Любі було цікаво поспілкуватися якомога довше, щоб трохи більше дізнатися про цю особу, як давно (дружить ) з Анатолієм?
Оксана багато часу приділила для розповідей про роботу. Коли Люба запитала , як реагує чоловік, що вона має часто відрядження, якими вона хвалилася та трохи зніяковіла,
- З малим мама бавиться в селі, а я, так сказати, вільна, поки, ще в школу не йде. Хочу теж переїхати в містечко, щоб десь тепленько й гарненько та полюбовно жилося. Анатолій мені пообіцяв допомогти,, маю трохи грошей, хочу купити квартиру чи будинок.
Зоя, аж рота роззявила, коли побачила реакцію Люби, на розповідь жінки. Очі заіскрили, як у вовчиці, що хоче захистити своє дитя. Вона сиділа потирала, руку об руку, думала, прийшла б ти до мене, я б тебе за шкібарки, то напевно б залишилася без волосся й назавжди б забула сюди дорогу. Вона побачила, що Оксана розговорилася, усміхаючись запропонувала,
- Слухайте, таке чудове, смачне вино, давайте , ще потроху.
Вона ногою під столом товкнула подругу, сама ж заговорила до хлопчика, який вже пив чай, заохочувала його з`їсти печива.
Оксана повеселішала,
- Дівчата, я закурю а? Тут здається можна, бачила Толик курив.
Зоя малого понесла на горщик, а Люба дивилася в одну точку, ледь себе стримувала, але ж, що вона, що? Треба мовчати, є господиня, тож хай і робить зауваження, якщо вважає, що щось не так. Оксана вже поділилася, що колишній чоловік приревнував її до сусіда в селі, що прожили всього два роки. І він не довго був сам, вже одружився, має сім`ю. Вихвалялася, що розуміється на чоловіках і якщо піде заміж, то можна й за розвідника, якби тільки був ласкавим та надійним.
За розмовами не почули, як під`їхав автомобіль.. До хати зайшов веселий Анатолій,
-О, бабине царство зібралося! Привіт кума! Давненько тебе не бачив!
Сам же очами бігав по хаті, кинув хмільний погляд на Оксану, яка відразу поправила своє декольте йволосся. Закинула ногу за ногу, гладила халат на стегнах, здавалося, хотіла привернути увагу.
- Та коли? Робота, навчання, немає часу, .-відповіла Люба..
- Ха , робота! Що не може чоловік забезпечити? Он, моя вдома сидить і не піде на роботу, хай сина виховує,- усміхаючись продовжив він.
,-Е ні! Це не в моєму характері, одне дитя, бути під великим підбором, як же особистість? Он, ще рік закінчу технікум, буду мати гарну професію, ще на роботі є самодіяльність, де можна прикрасити життя.
Оксана спостерігала за розмовою із Анатолія не зводила очей.Почервоніла, як варений рак, в очах спалахували вогники.
- Ні -ні,то не моє, в нас з Сергієм навіть мови немає, щоб вдома сидіти. На одну зарплатню не проживеш та й дитя одне, то не сім`я. Закінчу навчання, треба , ще буде одне маленьке, кого вже Бог дасть,- продовжила Люба.
Анатолій пішов у іншу кімнату, звідти покликав Оксану.
Та швидко, немов метелик усміхаючись, зиркаючи по всіх, поспішила до нього. Люба встала із-за столу,
- Зою, я вже піду, скоро мої прийдуть, засиділася.
За мить шепотіла на вухо,
- Тримайся ! Заходь на чай, може захочеш поділитися, легше стане, через два дні буду вихідна.
Вони вийшли із кімнати обоє веселі, він тримав її за плечі,
- Сідайте, ще почаюємо, ти куди кума?
- Ні, дякую, я вже йду, пора, треба бігти, ще свекруха має прийти на налисники.
Анатолій пішов проводжати, Зоя трохи неуважно і зажурено кивнула головою,
-Я навідаюся.
- Ха, вона навідається! Дома сиди й так не встигаєш все зробити, без мене немає, що швендяти,- підморгнув до Люби.
Її ж , як током пронизало все тіло, нічого собі, подумала,»Оце житуха, дитя, дім, обіди, немов в тюрмі. А може пожартував та ні, хіба так можна жартувати, принизити при сторонніх»- вже заспокоювала себе. Біля хвіртки, все ж не витримала,
-А та принцеса твоя з роботи, нічого така…
Анатолій розплився в посмішці ,- Гарна , правда?
Аж в жар кинуло, випалила,
- Дуже схожа на гарну хвойдочку, я б таку на поріг не пустила! Як кума терпить, не розумію…
Його, як окропом зілляли, весь почервонів, підняв брови доверху, а потім опустив очі донизу і єхидно посміхнувся,
-А куди вона подінеться?!
Раптово труснув головою,
- Ти хоч свої пусті думки Зойки не скажи.
Вона відразу сердито обірвала розмову,
-А з яких пір вона тобі Зойка стала? А не Зоя чи Зоєнька, як колись. Не думай, що вона в тебе, вибач, дурепа , вона все сама бачить. Слухай, кум! Я від тебе такого відношення до неї не очікувала, дуже шкода… Шануй її, вона ж на чужині, все, бувай!
Він мовчки зачинив хвіртку.
Додому йти недалеко та думки крутилися в голові. Звичайно, ця краля старша на років сім чи вісім, на вид принаймні. Очі чорні красиві, а так, штукатурки на обличчі забагато, хіба зрозумієш, яка вона. Ну, а вела себе занадто відкрито й нахабно, немов у себе вдома, вже перед очима згадалися її оголені ноги. Звичайно Зоя поступалася красою перед тією хвойдою, але ж вона з Анатолієм дуже схожа, обоє світленькі, навіть в обох очі смарагдові.
Через чотири дні, Зоя забігла на декілька хвилин.
В емоціях розповіла, що в той день чоловік поїхав у відрядження, а Оксану залишив з нею, сказав, що в село, до її батьків, дороги позамітало, хай декілька днів погостює, вона в відпустці, тож немає куди поспішати. Вчора, тільки приїхав з відрядження, пообідали й відразу повіз її в село та повернувся дуже пізно. Завалився спати прямо одягнений, весь час бурчав, що все не так. А на ранок я розбудила його, відбулася серйозна сварка, врешті все пішло на користь. Він дав згоду на роботу, сказав, що можу йти з березня, а син буде ходити в садочок. Люба розуміла подругу, як їй важко, це все бачити та тільки сказала,
- Якщо любиш Анатолія, борися за нього, бо можеш втратити і не навішуй на себе всю роботу, хай хоч трохи займається сином.
Перед святом Восьмого березня сусідка Марія,через паркан, виглядала Любу. Нарешті вдалося побачити, повідомила , що Зоя пішла на роботу, а сина Анатолій возить на автомобілі в дитсадочок. Жінка перевела подих, може, якраз все буде добре, а з голови не виходила та краля, може з нею розірве зв`язки. Вона відчувала, що в них дуже близькі відносини.
Весною звичайно робіт дуже багато, тож по гостях немає часу ходити. Подруги майже не зустрічалися, на Великодні свята Люба була на роботі, часу на все не вистачало.
Одного літнього дня, Люба саме була вихідна, подруга прийшла з сином, знервована, заплакана.
Малий відразу побіг гратися в пісок.
-Ти дуже зайнята? Я хочу з тобою порадитися,- розпочала розмову.
-Я не знаю, що мені робити, сьогодні середа, малий був захворів у п`ятницю, тож я зараз на лікарняному, а Анатолій, як поїхав у село так і немає.
Подруга уважно придивилася до неї,
-А у вас все добре, сварок не було? Може, обламався по дорозі?
Зоя ще дужче розплакалася, повідала про сварки, останній місяць Анатолій ночував вдома разів чотири не більше. Розповіла, що запитувала про Оксану, чи купила будинок, чи квартиру та він тільки дужче розсердився, сказав, що це не її діло.
Задумучись запитала,
-А , що , щось запримітила за ним,може це з-за роботи такий?
-Ні – ні, не з-за роботи. На тому тижні прала речі, в кишені знайшла презервативи, розпочату пачку, але ж ми ними не користуємося. Навесні, в курточці знайшла помаду та жіночу носову хустинку. Останнім часом ввечері каже, що їде в село до батьків, а я, що, знаю правда, чи ні? Щоб ти робила на моєму місці?
Люба здивувалася, не очікувала такого запитання,
-Я ? Я б давно вже вияснила, які відносини насправді в них ? І не чекала б стільки часу. І не терпіла б отаку гостю.
-А, як ? Я з дитиною, що можу зробити?
Їй чомусь стало трохи смішно, як було бути такою безпорадною. Емоційно почала говорити,
-Ось так, взяла сина на руки, на автобус і в село, щоб тебе там ніхто не чекав. Не чекала б я на твоєму місці, що колись би мене хтось завіз в село та звідти. А сама без попередження взяла і поїхала автобусом. І до тієї самої свекрухи, і так само в ту бабусину хату. Звичайно, це важко. Треба окрім малого сумку нести, взяти штанці та води, якийсь пряник в дорогу, це ж дитина, щось раптом захоче. Та це варто того, щоб нарешті розірвати їх відносини.
Зоя взялася за голову,
-А , як він приїде, а мене вдома немає?
У відповідь ледь не розсміялася,
- Ну ти подруго! Напиши записку так і так, поїхала в село, в гості. Ти ж на лікарняному до п`ятниці….. Що ж тут такого? Ні, я чесно кажучи, часу б не гаяла, не відкладала б це в далекий ящик.
-Знаєш останній автобус о двадцятій рівно, це там буду майже о двадцять першій годині,- проговорила Зоя.
Люба дивилася на неї й думала чи сказати, чи ні , та все ж, трохи хвилюючись наважилася,
- Саме добре! Літо, тож темніє пізніше, ти саме вчасно встигнеш до бабусиної хати. Якщо його там немає, значить сюрприз зробиш свекрусі і свекрові, побачиш будуть раді. Ти запитувала, щоб я зробила? Я б поступила так, а там твої справи.
Зоя від хвилювання рвала листки з дерева і дрібнила їх на маленькі шматочки, поглядала, то на небо, то на сина, видно було, що думки заполонили її.
-Ти мене проведеш на автобус? - нарешті видавила з себе.
-Звичайно! Чому ні, я сьогодні вихідна, мої прийдуть, повечеряємо та й проведу тебе з донькою.
Зоя під`їжджала в село, останній рейс, людей було багатенько. При виході один чоловік помітив,
-Часом не до свекрухи приїхала? Що відпочити хочеш трохи в селі? Бачив, автомобіль стоїть біля Марфиної хати.
Вона кивнула й поспішила, бо небо захмарилося, видно було, що можливий дощ і вже сутеніло.
Син весь час тягнув за руку, щоб йшла швидше, а в неї здавалося підгиналися ноги.
Підійшли до обійстя, от і добре, може справді обламався автомобіль. Та думки про можливу зраду, переслідували її.Нарешті тремтячими руками ледь дістала клямку, відчинила хвіртку. Майже в пітьмі двері з веранди відчинила в хату, в прихожій кімнаті його не було.
Валентин запитав , - А тата немає ?
Вона почула голос чоловіка,
- Одягайся! Швидше, чуєш, що я сказав?! Бачиш приперлася!
Зоя стояла бліда, як стіна та все ж наважилася зайти в ту кімнату, відразу включила світло. Він вже одягагнув сорочку, а в штани напевно вліз миттєво. Оксана лежала ледь з прикритими, оголеними грудьми, обличчя її пашіло,усміхнено дивилася на Зою. Відразу до Анатолія,-
- Скільки можна мене дурити? Хай знає! Мені обіцяв, годував обіцянками, завезу звідки привіз. В тому році наполіг, щоб зробила аборт, присягався, що з тобою розірве шлюб.
Зоя більше нічого не стала слухати, їй здалося, що попала в полум`я, в голові загуділо і вже дзвеніло. Різко схопила сина за руку, немов одурманена поспішила до дверей, як п`яна йшла до його батьків. Ні, їй не хотілося плакати, пекло в грудях, боліла душа, хотілося кричати, вити від злості.
Зовсім стемніло…. старі дуже здивовані, але раді. Свекруха раз - по - раз поглядала на Зою, немов очікувала від неї пояснень.Дід з онуком повечеряли й вклалися спати. А свекруха знадвору покликала її до себе. Вони присіли на лавці, біля винограду. Мати поклала руку на плече, ну поплач, розповідай, що трапилося? Тільки тихо, щоб ніхто не почув, а то будуть завтра лепетати по селі, що і чого?
Зоя тихо, не поспішаючи, але дуже хвилюючись розповіла все , що бачила в бабусиній хаті та, як вони живуть. Сльози душили, ком в горлі не давав дихати та в неї достатньо сили волі стримати їх. Свекруха слухала, час від часу хитала головою, багато не говорила,
-Що ти чекала? Чому раніше не розповіла? Чоловіки є чоловіки, за ними треба дивитися й дивитися, вони гірше чим діти. Ото тільки й чатуй, підморгне якась, не озираючись вскочить в гречку.
-Та я була б і сьогодні, ще не приїхала, вже не знала, що робити, пішла до Люби за порадою, ми ж дружимо. Вона відразу нічого не говорила, а потім все ж розповіла, як би сама вчинила в такій ситуації .Ось я і приїхала. А, що робити далі? Не знаю….
- А нічого лягаймо спати , завтра Бог дасть день, воно само покаже,-- встаючи з лавки, сказала свекруха..
Опівночі приїхав Анатолій, мовчки вкладався спати. Та батько почувши, що приїхав син, взяв за комір,
-А ну йдемо, поговорити треба.
Батько зростом був такий же, як і син, силу в руках, ще мав. Той набундючився, дивився з під лоба,
- Йду я, йду…
Ніхто не чув тієї розмови. Навіть мати, котра саме перед приїздом сина , закінчила чоловікові розповідати про походеньки сина.
На ранок Анатолія, як підмінили, був уважним, тільки від дружини ховав очі. Вона набралася мужності, щоб втримати в собі емоції, при старих не хотіла ніяких розмов. Тільки одне зрозуміла, що треба було давно це зробити.
Під вечір наступного дня старі проводжали неочікуваних гостей, були задоволені, що побачилися, погралися з онуком.
Батько,про щось довго розмовляв з Анатолієм. А мати обіймала онука на руках і шепотіла невістці,-
- Тепер залежить все від тебе, захищай свою любов, бережи її і намагайся не мовчати, не плач, а таки дай відсіч, щоб не наважився тебе більше ніколи образити, а тим паче зрадити.
В вихідний день Люба працювала до вечора, як завжди, йшла з роботи, з сумками. Біля своєї хвіртки побачила Зою з сином, який бігав кругом неї, напевно чекали її. З усмішкою, привітно позирнула, підійшла до подруги,
- Як добре, що ти мені підказала, я думала з тобою раніше поділитися підозрами та порадитися не наважилася, ми ж одна одну, ще мало знали. У нас тепер все добре, він присягався, що більше ніколи подібного не станеться.
Любі приємно, що в подруги все склалося на краще, впевнено заговорила,
- Ти зрозумій ми обоє з тобою на чужині, до того, ще й куми, маємо триматися разом, наскільки це можливо. Ми ж не думаємо жити тут два чи три роки, а все життя.
Люба через рік закінчила навчання, згодом народила, ще одну донечку, коли дівчинці виповнилося вісім місяців , вийшла на роботу, а донечку носили в ясла.
Все непосидюща, повна енергії, вже пізніше, на роботі роздавали землю під дачі, правда далеченько та треба було працювати, щоб жити більш менш забезпечено. На роботі самодіяльність підіймала настрій, ще й чотири роки була депутатом міської ради, зі всім справлялася, цим жила.
А Зоя через п`ять років народила дівчинку, після цього вже на роботу не пішла, все ж Анатолій настояв, щоб виховувала дітей.
Таке життя вирувало, десь збігли роки. Хтось з них жив заможніше, хтось бідніше, хтось працював все життя і тішився цим. А хтось все життя, як кажуть в чотирьох стінах крутився, домохазяйкою та це не завадило дружбі. Ці дві жінки, в яких здавалося зовсім різні долі, поєднувало те, що вони більш ніж вісімсот кілометрів від рідного батьківського дому. Зуміли поріднитися, завжди чи радість, чи журба були підмогою одна сім`я другій.
Пройшло більше ніж сорок років, вони давно бабусі , тішаться онуками і правнуками, а їх дружба стала, ще міцніша.
30.03.2017р.
ID:
726345
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 30.03.2017 07:13:51
© дата внесення змiн: 08.02.2021 18:46:48
автор: Ніна Незламна
Вкажіть причину вашої скарги
|
Всього Вам найкращого. 
