Минає 6 років, як немає тебе,
моя дорогенька бабусю!
На фото з тобою ми де,
я дуже часто дивлюся.
Тримаєш ти там, мене на руках,
й сміливо дивишся прямо,
тепер ця підтримка лише в моїх снах,
самотніми стежками йдемо.
З тобою ніколи не страшно було,
лиш поглядом гріла ти серце,
словами лише проганяла все зло,
як заслоняла вкривальцем.
Від тяжких бід, людського горя і зла,
захищала нас ти, рідненька.
Для мене як ненька була,
та птахою склала криленька.
Так швидко не стало тебе,
тепло і світло пропало,
давно уже стихли слова молебен,
та в серці роз’ятрена рана.
Мені так часто бракує тебе
в хвилини суму і туги,
кажуть, що час лікує усе,
та не лікує такої недуги.
Якби усе повернуть назад,
бабусенько, рідна людино!
Та забрали тебе небеса –
серця мого частину.
Тепер ніхто не обійме як ти,
ніхто не скаже:»Тримайся!»
Лиш фото в руках як згадки сліди
відлунням звучить:»Не здавайся!»
́
