Дивлюсь з вікна в самотній парк зимовий,
Похмурий день, мов казка із химер.
Кленовий лист як докір випадковий
У вихрі днів на дереві завмер.
Змарнілий вкрай, обпалений вітрами,
Останню мить живе до забуття.
В зимових снах, окутаний снігами,
Він не блага в природи вороття.
І ось кінець - затрясся й впав безшумно,
Він в цьому світі був звичайний гість,
Дерева в смутку, й стало якось сумно,
Що вже ніхто про це не розповість.
Дивлюсь з вікна на мовчазні дерева,
Що проводжають лист в беззвісну путь,
Їх оповила тиша кришталева,
Щоб цю печаль вже до весни забуть.
гарна поезія 
