До дня народження сестричці - трудівниці
У тридцять сьомому, на цей світ прийшла
За всі роки…Всього доля принесла..
Стекло багато печалей в воду
В мулі по річці йшла, не знала броду.
Страшний час… Лише минав четвертий рік
Війну бачила та Боженько вберіг
Неначе свої долонці підставляв
Жили в злиднях, все ж її життю сприяв.
Бомбили, вона немов мала звичку
Тремтіли рученьки, несла сестричку
Матуся двох іще брала за руки
Щоб не лякали дітей страшні звуки.
Худенька, маленька в великій сім`ї
Сама, як циплятко не була в пір`ї
Матусі завжди правою рукою
Вже бавилася з меншою дітлашньою.
Корові сіна, свині втерти буряк
Курям, щось зварила, тягне баняк
А потім під вагони за вугіллям
З матусею, мала порозуміння.
Як було вижити ? В ті скрутні часи
Треба працювати, сім`ю спасти
Батько все десь на роботах і в полі
Чому ж такі тернисті людям долі?
Неначе боротьба за виживання
Все встигнути. І бігти на навчання.
Немов у прірві, як вибратись у люди?
Професію яку мати? Йти куди?
Старша сестра хитріша, нащо спішить
Зовсім не журиться, працю полегшить
Все керувати хоче, дасть копняка
Вмилась сльозою, чому ж доля така?
Часом гірко плаче…. Мамі в пелену.
Скаржиться, сховає душу скривджену.
Знову надовго подалася в поле
Трактор після збору врожаю оре
Десь залишилась, якась картоплинка
От, як звариться! Аж потече слинка…
Як голодні вовченята біля столу
Жадно їдять картоплю охололу.
У очі заглядають, бачать втому
Радіють, кожен раз дню прийдешньому
Тож у хаті всі менші, іще п`ять є
І вони ж всі, хочуть їстоньки дуже.
Тяжкий, голодний післявоєнний час
Сестра старша, пішла заміж водночас
Та недалеко, в цій самій хатині
Іще скрутніше стало всій родині.
В місто поїхала професію мати
«Швачка - майстриня «- нею хтіла стати.
Нитки, крючок, для неї насолода
На речі в`язані, була мода.
Мереживні простирадла красиві
На придане брали дівки вродливі
Серветки, комірці ночами плела
На придане собі гроші замала.
Виросла дівчина, трішки чорнява
А, на обличчі - красуня білява
Та й до роботи - завжди роботяща
Вже в хаті сватання - на «Водохреща»,
Не сільський оком кинув, прислав сватів
Працювати в Радгосп, з Ялти прилетів.
Воно б хотілося краще згадати
Не пройшло три роки, як став гуляти
В Компартію, в міліцію подався
Та все партквитком, завжди прикривався.
А потім десь зник, в колясці дитинка
Батьків підмога, є мала хатинка
Надій не втрачала, на краще життя
Маленька донечка - було майбуття.
В Радгоспі приймальний пункт « Молочарня»
Вже й на роботу спішить, так зарання
Лише перші півні пісні заводять
Їй машини вже молоко звозять.
В гумових чоботах зима й літо
Вся в роботі, чим серденько зігріте ?
Біль в душі і все образа дістає
Де ж то в долі щастя? І чи воно є?
Не пройшло три роки, як сніг з`явився
На коліна падав, в сім`ю просився
Надії гарні - дитя хоче тата
Чому ж, у житті дорога строката?
Здалось все добре, може буде краще?
Та приходив знову, як чудовище
Обцілований, зухвалий і п`яний
Ще й починав битися окаянний!
Просять мати й батько, - Вернись додому
Терпіла... Боялась в селі сорому
Як п`яний, погрожував зарубає
А, як тверезий, простити благає.
Донька вже доросла, терпіння нема
Не питала батька в чому причина
Не раз йому на двері указала
Щоб їх покинув, часто благала.
Минав час, думала всім сваркам кінець
Єдина донечка збиралась під вінець
Через тиждень мала стати на рушник
Батька ніде нема, раптово десь зник….
З`явився п`яний…. Доньку в кімнаті закрив
Знущався над дружиною, всю ніч бив
Ледве жива…За ніч стала сивою
Думала колись… буде щасливою.
Ранок… Повідчиняв двері, десь пропав
Думали, гадали, мо» під парканом спав…
Він у сараї….Покликав його біс
Зашморг на шиї… Таку кару приніс
Як те пережити, донці й дружині?
Так біль пече! Нема місця сльозині…
Та тече ріка і минають літа
Донька вже, доні косу запліта
Бабця тішиться, що все слава Богу
Кум на порозі, прийшов на підмогу
Вже три роки сам, один залишився
Жити разом наполягав, просився.
У доньки своя доленька не склалась
Маленьку лишила, кудись подалась
Сиділи часто, з кумом вечорами
Ніхто не чекав від життя, ще драми.
Ой ,чому ж доленька така гноблива?
Та й скажи за що й чом не справедлива?
«Рак » забрав друга і донька далеко
Хоч онучка поряд, жити нелегко.
В свою рідну хату, стільки вклала сили
А тепер, продала, хвороби скосили
До доньки, в місто, купила квартиру
З онучкою жила.. Щоб без докору
. Навчалась вона в університеті
На фізико-хімічному факульте
Відмінниця, кажуть від Бога
Закінчила ВУЗ ,а потім дорога.
Саме, в ті часи почалися зміни
Тікала вся молодь, із України
Так доля напевно розпорядилась
Дуже розумницею народилась
В Німеччині, в науковому центрі
Туди привели знання і впертість.
Життя, ще тяжчим стало, чи здалося
Чи мало так бути та відбулося
Наважилась донька- квартиру здала
Сама ж хворіла, до мами жити прийшла.
Чи не забагато бід? Ох доленька...
Пішла по гроші за квартиру доненька
Вбили безжалісно, ще й прив`язали
Як пережити? Ноги відказали…
Скільки бід, по одній дорозі життя?
Чому ж так, мо» воно чиєсь прокляття?
Та хіба ж змогла й за що заробила?
Сама лишилась, у квартирі безсила.
Давно бідкається все на колінах
А сонечко побачить лише в вікнах
Сміх загубила. Виплакані очі
Просить у Бога прощення, не спить вночі.
Просить прийняти, якщо на те воля
Та в душі оптимізм, каже то доля….
А онучка там, за кордоном… сама
Їй вже сорок минуло. Завжди зима
В її серці, зовсім весноньки нема
Вертатись не хоче, бо зараз війна…
Забрати б бабусю?! Не схотіла! Ні !
Хто хоче помирати на чужині.
Сидить біля столу, приймач грає
Погляне в вікно, десь біль притихає
Та в душі надія живе, приїде
Тож побачить онучку, серце гріє.
Ось цим і живе, бо сестри далеко
Живеться пенсіонерам - не легко
Не близько розкидала доленька всіх
Та часом навідуються, все в поспіх.
Свою стежку, кожен у житті має
Як зустрінуться, серце завмирає….
Сидить біля вікна - війну згадає
Полинні сльози хусткою стирає
Сухі рученьки лежать на подолі
Нема в пташечки крил, немає волі….
***
На колінах стоїть, мене стрічає
Майже десять років - так виживає
А я все ж, хочу Боженьку спитати
Чом не зміг кращу долю підібрати?
В кімнаті сама, мов у ріднім гаю
В житті не пізнала земного раю …
20.03.2017.
Чула, з болем, з любов’ю навпіл розповідь. Хай Господь врешті змилостивиться над нею!
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую,Валю!Ви знаєте,я наймолодша в сім*ї,нас було 4 доньки потім син,а потім ,ще 2 доньки,та на мій погляд вона найдобріша серед усіх,а чомусь доля дала їй в житті стільки страждань..
Життя триває ,яке є
Яке нам доленька дає
Яка ж доленька тяжеленная....
О Господи, бережи її, дай сил та здоров"я.
Хтось інший може і не зніс би цих тягот... а вона сильна.. вона винесла..
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую,Любочко.Така в неї доленька,та вона молодець,тримається,я б напевно давно б духом впала,щоб так жити.Хай Бог відводить всіх нас від поганого.Рада спілкуванню.
Я сама стільки наплакалась ,як писала...Тяжка в неї доля.Успіхів Вам!!!
Дуже вразила мене ця розповідь про долю Вашої сестрички, Ніночко.Хай же береже іі Господь. Щасти Вам.
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую,Ніночко!
Там все щира правда.З болем в серці писала,
Хіба можна радіти такій долі...
Вона немов пташечка у неволі..
А зараз у вікно виглядає
До неї онучка приїжджає..
Та тільки знаю не надовго
Такі справи,800 км між нами..
Таке життя Ніночко,дякую за підтримку.
Стоїть на колінах мене стрічає
Майже десять років так виживає
А я … Все у Бога хочу спитати
Чом не зміг кращу долю підібрати?
Багато запитань до Бога у нещасних людей. Не позаздриш долі й Вашої сестрички. Але відчувається, як Ви її любите. Гарно написано.
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую! Тяжко було писати...
Та чим можу допомогти їй
Між нами вісімсот кілометрів..
Долі бувають несправедливі, кажуть, тим Бог нас випробовує на міцність. Не знаю 
