|
Багато снігу навівало під Новорічну ніч…. За вікном завивало, просився вітер в димохід. Краса сипалась із неба - сріблястий сніг іскрився. Летіли хмари немов на крилах, вітер веселився.
Бабця ледве добралась у хату, йти було не сила. Вся в снігу, в руках дрова, в пуховій хустині, ледь видніється ніс. Швидко зачинила двері, з себе сніг струсила..
-О, прийшла! Де ж була люба, чому так довгенько? Підкидай , швидше дрова, щоб було тепленько. Бо замерз я, пічка майже загасла. Та й давай снідати буду, чай та до нього масла. Не шкодуй, поклади на хліб, бачу, я вже зовсім зблід,- каже дід.
Тріщать в пічці дрова, затишно в хатині. Гладить ніжно плече бабці, усміхався мов дитині.
-О !Тож це сьогодні Новий рік, а я зовсім забувся. Будемо вдвох святкувати, діти далеченько, хіба прийдуть посівати та тож буде завтра, посидимо гарненько.
Бабця дерунів натерла,сидить зажурилася, ті, аж тріщать на пательні,
- Ой , - вже спохватилася, коли дід нагадав, плече курою зажав,.
- Що не чуєш, вже горять,чи ти може заснула, бо бачу рукою бороду підіпхнула.
- Та, ні зажурилася, одна курочка залишилася, бідна, сидить сама в сараї, думаю нудьгу має. Це добре, що ми удвох,а вона бідна одна. - Ну, - вже трохи сердито дід.
- Чого ти, мусив я зарубати дві. Бо не могли обидві на сідала сідати, тож бідненькі упали на лапи. Що думаєш це забаганки мої? Чи не було, що робити мені? Не журися, донька хвалилася в них є три півника молодих, обіцяла нам подарувати одного із них. Ти готуй усе, як слід! Треба ж буде пригостити чимось особливим, щоб був гарний Новий рік, смачним та веселим.
Пізненько вкладались спати, хто там буде той час чекати …Бо ж зовсім стали старі, що їм, нині Новий рік. Поруч з дідом лежав кіт. Як завжди ховав носа в простирадло і поводився зухвало. Все лапами товкав діда в бік, щоб мов пан, спокійно, розкішно спати зміг. Бабця Богу помолилась, в іншій кімнаті, постіль розстелила.
Вже давно ось, так ведеться, кожен у своїй кімнаті, як не спиться, то читає, чи в телевізор заглядає.
За вікном світало…
- Подивися, все кругом засіяло. Але ж трасця довга ніч,- каже дід до бабці,-. Хоч іще гаряча піч та лежати не можливо, аж болять боки. Хоч би швидше літо,тоді б вже качки… напевно спати б не давали. А гусочки, ще дрімають у сараї. Почекаємо, засмажимо в печі на Різдво, святкувати будемо, кажуть півника не можна рубати, бо це півня рік, буде великий гріх.
Довго сидів, молився дід, знову до вікна,
-Ой гарна ж зима в цьому році,ти подивись, як блищить сніг, а он там синичка заглядає.
-От, турок,- себе дід картає,- Маю голівоньку хвору……
І поплентав у комору. Відрізав шматок сала.За мить вчепив на вишневу гілку, щоб кіт чи чиясь кішка не дістала.
Бабця теж не барилась…. швиденько, одяглась, вмилась. Заглядала в вікно, усміхалась, тішилась, що гарно.Заходить дід з надвору,
-Ой яка ж там краса!Добре засніжило, я трохи відкидав, позамітав та й вже трішечки пристав, мабуть вже поснідаю.
Всілися за стіл, сніданок парує, коли дід раптом чує, хтось до хати добирався й на веранді вже вітався.
-Ой,прийшли,- раділа бабця.
-З Новим роком!З Новим щастям!- каже донька й велику сумку відкриває, а звідти півень виглядає. Гребінець немов кучері, а сережки - грона калинові. Той, як поглянув, закричав, немов його хтось різав .В різні боки головою вертів, а очі бігали сердито поміж їх усіх. Так бідний злякався! Усміхнулась бабця,
-От добре, що принесли, курці буде щастя. Н буде в самоті.Добре несеться, зарізати шкода та іще й така рідкісна порода.
Дід витягнув півня, взяв його на руки, а той не сподівався, головою крутить, довкола роздивлявся.
-Ой ,який гарненький, молоденький та й кольором, як наречена в сукні, майже весь біленький, а хвіст, який пишненький!
Тішилися баба з дідом, що гарні гості, всі прийшли, навіть правнуки були. На півня дивилися , немов лицар він.Задер голову догори і звисока подивлявся на всіх.
- Занеси його в сарай,- каже баба, - Ото буде курка рада!
Онуки дивляться на старих, які ж вони півню раді й заклопотані такі. Біля нього весело гомонять, кожен хоче його в обійми взять. Дід з бабкою оглядаються, а онуки здивовано дивляться на них, тихенько сміються, озираються.
- Досить, неси вже його, за стіл будемо сідати, - клопоталася бабуся.
Швидко час пробіг, весело поспілкувалися, доволі наговорилися. Вирячилося сонечко, привітно поглядає. І надворі, як у казці, все чарівним виглядає. Все переливається, дерева сріблясті, немов кришталь по них, сніжинки блискають на сонці.
Старенькі гостей проводжають, клопочуться, онукам гостинців придбали. Діти раді, на ходу дякували,- «Бувайте!» ,- кричали.
Надворі сутінки….Морозець на ніч сильніше, йдуть бабця із дідом на півня подивитись Він же, як почав кричати, мабуть подумав, що його хтось хотів хапати. Курка довго не дивилась, стала йому допомагати, галасливо кричати – куд кудах кати. Обійнялися старенькі, усміхнулися любенько та й пішли до хати ніченьку стрічати.
Гарний день для них був, дуже притомилися від спілкування та й гарненько спали до самого рання.
Вранці чують, співає півень молоденький, - дід не змовчав, усміхаючись каже,
-А голосок, який гарненький! Дзвінкий,такий, як у тебе був у молоді роки. Пам`ятаєш, як заводила пісні ти ? Одна була така, на все село!Завжди всіх переспівувала голосисто. Я тебе за те й полюбив, а ще за твої смарагдові очі .Пригадай! Я ж про це нашіптував, ну майже щоночі.
Та мовчала довгенько, згодом всміхнулася миленько,
-Згадала бабка, як дівкою була, так і ти, які були… А тепер, мовчи вже старий, краще помовчи!
День пройшов, як завжди, спокійно. На подвір`ї гелготали гуси мелодійно,. А песик невеличкий, з буди лише ніс показав, знову заховався, мабуть холод діставав. Півник з куркою надвір не виходили з сараю, чи сніг на заваді, чи дуже холодом проймало. Бабця з дідом заглядали в віконце, світло включене цілий день. Щоби півник звикав та веселіше й частіше пісень співав. Дід навіть гребінчик змастив жиром, бо ж похолодає, ще дужче вечором. А раптом півень захоче надвір, як приморозить, казав, не простить собі, буде мати гріх.
Аж на третій день дід, вирішив півня винести надвір.Тож потепліло, гарно сонечко світило. Мабуть градусів мінус три, більше не було, вийдуть кури погуляти, пощастило.
Зразу в руки півень дався, але чи злякався, чи в чому справа не розібрався. Як дід відпустив, крилами радо махав, голосно заспівав. А курка, як господиня, сама по сходах вийшла, стояла, боком позирала, напевно півня до старих приревнувала. Гордо ходила туди й назад, туди й назад, показувала свою територію, білий від снігу, зимовий сад.
Паркан височенький, більше ніж два метра та й куди тікати, поряд покинута хата , ще й через дорогу теж якась розвалюха. Так, що там нічого кращого поїсти не знайде. І поряд у сусідки, курей немає. Вже діло йшло до вечора, дід в магазин за хлібом подався швидко, а бабця діду теплі шкарпетки в`язала, поки видко. Тільки вийшов він із хати, чує стара, як півень зо три рази голос подав, про себе знати дав. О- подумала, напевно, дід не може півня загнати на сідало, дороги, ще не запам`ятав та за мить знову стало тихо.
Через пів години, дід прийшов, топчеться в дверях,
-От, я мабуть стара тетеря! Чуєш люба, десь немає нашого молодика, напевно десь заховався, ото заморока. Вже зовсім стемніло, нічого не бачу, ліхтарика мені дай, бо скоро заплачу.
В бабці серце йокнуло, клопоталася,
-Що знову курочка сама зосталася?! Ото така біда, такий подарунок та ще й в рік півня. Погана прикмета, пошукати треба.
З ліхтарем скрізь, де було можна світили, шукали, біля сараю весь сніг з дерев обтрусили. Та все марно, зморені зайшли до хати, навіть вечеряти не захотіли.. Бабця тихо шепотіла,чай пропонувала, дід сидів себе картав,
-От це я, роззява! Ой, який там чай! Краще - не зачіпай!
Ніч пройшла, мов на вахті,тільки й чути ліжка скрипи та від позіхання звуки. Аж під ранок, таки трохи задрімали. Бабця звикла рано вставати, ледь посіріло стала клопотатись, на кухні справами займатись. А дід сопів гарненько, часом…щось під ніс белькотів тихенько.
Надворі добрий морозець, подумала бабця, напевно півню капець! Де в такий холод вижити та й де його шукати?! Присідала, на коліна ставала, вже й гукала, »Тю-тю-тю», накричалась досхочу. Та все було марно, бабці дуже сумно. До покинутої хати вже лізла, не йшла. В думках вертілось, ах ти ж бісова душа.
А снігу ж накидало в цьому році, як ніколи, майже по пояс, а в бабці - вже й руки похололи. Увесь сніг зверху льодом покрився, напевно від сонця просльозився. Йшла попід край паркану другого сусіда, що межував, чує чийсь голос, її хтось погукав. Відповідала,
-Та ось десь півник пропав, такий біленький, хвостик пишненький, де-не-де пір`їнки ледь сірі, а крильця, то зовсім білі - білі.. Донька принесла, подарувала, оце на Новий рік, а він взяв, пустун , кудись утік. Тепер курочка зосталася одна, її теж шкода. Отака біда! -сумно старенька розповідала, сама ледь-ледь не плакала.
Молоденька сусідка здвигнула плечима, головою кивнула , що не бачила й не чула, вже ховалася за дверима. Прийшла додому бабця знесилена. запихалася, поки з того снігу вибиралася. Голову схилила,на діда поглядала,
-Все я облазила,скрізь шукала, ніде немає, вже його й гукала. Якби, щось вкрало, то б якесь пір`ячко літало.
Дід саме одягався, швидко шукати подався.
Не пройшло і три хвилини, вже гукав,
-Ходи сюди, розшукав! Допоможи загнати, знайшов його біля покинутої хати. Він ходив, роздивлявся навкруги, вертів головою. Тож давай швиденько, поспіши за мною.
Стали баба з дідом півника ганяти, а він ошаленний, як почав скакати, то злетить на паркан,то геть тікає, а то немов птах в повітря злітає.
-Ну давай,- гукає дід.
-Не скачи! - кричить баба вслід.
А півень розправив крила та з сараю, аж на хату, лапами мов на параді марширує, сміливо по даху мандрує. Дід бере довгого патика , до півня кричить,
-Ах ти паскудник такий, як же тебе зловить?! Ну, злітай же, трасця, тобі ж буде краще. Бісова душа твоя, зовсім заморився я.
Бабця біга кругом хати, давай руками махати, щоб часом не полетів, а він знову дивився на обісця сусідів. Паркан невисокий близько, тож скакати буде низько. Дід вже лізе по драбині, крекче, от лиха година, думає про себе, оце ось так треба, гарний подарунок, от півень паскудник.
. Бабця бачить дід заліз на дах, а там снігу багато, її взяв страх. Давай кричати та до діда руками махати.
-Ой дивися, не підслизнися, близько не махай до нього,бо знову десь полетить, що потім будемо робить?
Півень оглянув дах з одної сторони, хотів летіти, розправив крила.Стара голову задрала, не втрималась на ногах , впала, на снігу лежала.
-Пожалій вже нас старих,- ледь промовляє, переводить подих.
Він раптово, схилив голову донизу, кудись дививсь. Враз злетів на самий коник на даху хати. І там став голосно співати. Дід по даху, який під снігом, немов по величній горі прямо повзе, баба вже до нього по драбині лізе. Серце в старої ледь не вискочить, знервовано кричить,
-Ой,лишенько дивись не впади, хоч би не було нам біди!
І вже до півня стала сваритись, дивилася під ноги, щоб самій з драбини не звалитись. Чи почув, нарешті півень злетів, знову скакав , всівсь на паркані, все навкруги оглядав.
Поки старі донизу позлазили, зовсім не мали сили. Бідкалися, що півника не зловили. Гордовито зіскочив півень на обісця, не тікав. Роздивлявся, нікого не боявся, тільки лапи закидав, гонористо по подвір`ї крокував. У куточку, біля хвіртки, дід ледве не впав, схопив за лапи, вже міцненько тримав, з усмішкою, головою покачав.
-Ох! Ну й подарунок, цей день будемо пам’ятати. Але ж, гарненький, спритний когутик, будемо шанувати.
Рада бабця, немов шило, де й взялася ота сила, з ножицями прибігла, півнику підстригла крила. Ніжно поглядала на півника, гладила голівку й примовляла,
-Вже не будеш ти літати, купимо тобі, ще курочок сім, до твоєї хати. Щоб не шукав, по чужих обісцях собі коханок, а нам - щоби добре співав та ще й кожен ранок.
11.03.2017
ID:
722804
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 11.03.2017 08:25:23
© дата внесення змiн: 31.01.2021 11:42:12
автор: Ніна Незламна
Вкажіть причину вашої скарги
|
Доброго ранку, дорогенька та і настрою до сніданку. 
Дуже дякую! 
