|
Засніжені зимові краєвиди … Земля сріблить білосніжним снігом, а він все сипле й сипле, сніжинки падають ніжно і тихенько.
Небо схоже на злегка штормове море, пливуть хмари темніші і світліші. Часом на мить десь промінь сонця, як ліхтарем освітить і знову його обіймуть хмари. Надвечір знову віхола літала і морозець давав про себе знати, здавалося зима перед Новим роком спішила, хотіла, ще прикрасити, освіжити все довкола.. Передноворічний клопіт відчувався скрізь, в електричці дуже людно, битком забитий прохід і тамбур.
До Нового року Залишалося три години. Володимир завчасно прийшов до електрички, ще вдалося зайняти вільне місце, добирався додому з Польщі. Трохи розчарований, не було квитків на швидкий потяг та все ж радів, що вже їде і мав встигнути до Нового року. В вагоні, аж сіро, здавалося не було чим дихати, пасажири поглядали, то один на одного, то на годинники, чи їдуть за розкладом. Вже під`їжджали до Жмеринки, трохи дивно, що на зупинках майже ніхто не виходив, багато їхало до кінцевої.
Пасажири з полегшення перевели подихи, електричка загальмувала, всі закопошилися, як мурашки. Товкаючись, рухалися до дверей, зчинився, ще більший галас. Хтось розмовляв по телефону, хтось з верхніх полиць діставав валізи, які ледь не падали на голови. Нарешті, думав хлопець, можна встати розім`ятися, треба поспішати, до Нового року залишалося сорок хвилин. Поглянув на скупчення людей біля вихідних дверей, раптом побачив дівчину, яка стояла боком, йому здалося, що це Оля.
Поправив шапку, декілька раз гукнув, махав рукою, хотів, щоб почула. Насправді ж кричав не дуже гучно, трохи розхвилювався, ще й знаходився посеред вагону, хіба в такому галасі можливо розпізнати вигуки. Озирнувшись навколо. помітив, що на нього зовсім ніхто не звернув уваги. От халепа, кричу даремно, мені б крила,відразу б її догнав.
Він два роки з нею не мав зв`язку. Дружба в школі, побачення, кохання. Після школи зустрічалися півтора року, Оля поступила вчитися в технікум, а він байдикував, не міг знайти собі роботу. Нарешті вдалося при заводі закінчити курси зварювальників, але на роботу не взяли, не було замовлень, йшло скорочення штату. Пропрацював пів року зварювальником на будівництві, познайомився з одним із хлопців, який їхав до Польщі на заробітки, вирішив спробувати своєї вдачі. Батьки допомогли матеріально, віза, зарубіжний паспорт, все це, коштувало гарних грошей. По дорозі в Польщу, в автобусі десь подівся телефон, чи загубив, чи можливо хтось вкрав. На роботі склалося все добре, через тиждень отримав зарплатню, придбав телефон. До мами відразу передзвонив, до Олі номер телефону не пам`ятав, саме перед від`їздом змінила його. Його батьки знайомі з нею, тож однокласники, не раз збиралися у нього вдома. Кілька раз запитував маму, чи не заходила? Але з часом не зручно було запитувати, турбувати батьків. Сумував, хвилювався, але ж всі знайомі знали, що поїхав в Польщу на заробітки. Якби кому був потрібен,знайшли б через батьків.
З вагону, люди вивалювалися немов розв`язався мішок, штовханина, бурчання, всі поспішали.Він вискочив, ледь втримався на ногах, з голови злітала шапка, весь час прийшлося притримувати. Зирив в різні сторони, біг вперед та хіба можна було швидко бігти, на сходах з платформи було слизько та й людей, не проштовхнутися.
В роздумах заскочив до магазину, якщо була вона, то повинен встигнути, маю наздогнати. В магазині людно,треба викручуватися. Іншого варіанту просто немає, протовкнувся до прилавка,
- Виручіть будь ласка, можна візьму без черги, бо якщо запізнюсь, все піде шкереберть.
Жінка років п`ятидесяти, здивовано подивилася,
-Ох молодь…. Все немаєте часу, напевно на потяг, беріть вже…. Хлопець подякував, став доганяти час, який витратив на купівлю торта.
Біг стрімголов, під ногами ледь відчував землю. Ох, ця Оля, якби знав точно,що не вона , то не біг би так, заспокоював себе..
Дорога тягнулася донизу, зразу з обох боків хати, а далі з одної сторони ряд голих дерев, з іншої пагорби снігу. Тут ще трохи під ногами, щось видно, а далі темінь, хоч око виколи. Тратуар весь в гулях льоду, напевно була ожеледиця, гадав він, на зустріч по дорозі їхала автівка.
О! Зрадів, здаля знову побачив дівчину. Вона вже спускалася донизу, вмить підслизнувся і гепнувся, як кажуть, зі всіх чотирьох, аж заіскрило в очах.
- Ого, - вирвалося з уст.
- Нічого собі, аж бісики перед очима. Ох, ти ж моя Олю, що зі мною робиш. Я ж зі сторони сторони дивитись, мабуть посміховисько.
Він боком лежав на снігу, тільки завдяки сумці не впав на спину. Шапка сповзла на бік,здавалося очі полізли на лоба, руками обхопив торт, щоб не впустити. Похитуючи головою,,не поспішаючи підіймався,розминався, щоб зрозуміти стан тіла. Вже тішився, як дитина, зрозумів, що виконав вдалий політ. Сильно нічого не забив, в душі сам з себе сміявся. В той же час підповзла думка,а може то не вона? Чухаючи холову, поправляв шапку, замислився. Якщо навіть буду йти швидко, хто знає, чи дожену? Та якщо це не вона, буде шкодувати,запізнюся додому зустріти Новий рік. А якщо не дожену, пізніше дізнаюся, що була вона, шкодуватиму все життя. Буду згадувати, чи сміливості, чи сили не достатньо догнати її, адже всю дорогу їхав і мріяв з нею зустрічати Новий рік. Думки на ходу, вітер у вухах. Пихтів,як паровоз, то виривався біг швидше, то спокійніше по проїжджій частині вулиці, скільки сили було, кричав її ім.`я. По обіч, під хатами, йшли дві літні жінки, напевно, щось сказали та він не зрозумів, за мить почув сміх. Їм то добре, думав, а в мене вже чуб мокрий. Відчував, як краплини поту потрапляли за комір, стікали по спині. А під шапкою, здавалося вся голова, як в бані.
Знову проїхала автівка, світло від фар потрапило на дівчину. Ні мабуть таке вона, треба доганяти. Дівчина ж побачила, що якийсь чоловік намагається її догнати, прискорила ходу.
Ні, вона ніяких криків не чула, з плеєра слухала передачу »Радио Пятница».Вже не йшла серед дороги, намірилася йти по обіч, але гулі снігу, разом з льодом, заважали нормальній ході. На високих підборах не пройти, тим паче зовсім темно. Неподалік, на стовпі горів ліхтар, але до нього, ще треба добратися.
Придивилася назад, в темноті нікого не помітила,йшла повільніше.От панікерша, паневно просто кудись біг хлопець,а в мене вже темні думки,ледь підбори не зламала.Призупинилася, з вух витягла навушники, намірилася їх заховати в сумку,раптово почула,
-Олю! Олю! Зачекай !
Все ще кричав Володимир, хочане був впевнений, що це вона, адже в темноті добре не розпізнаєш.
Від несподіванки здригнула, остовпіла, їй хотілося крикнути, Володю ти ? Адже майже впевнена, що це його голос, та все ж страх переборов, серце калатало, трусилися ноги, а якщо не він? Він немов замав клила, стрімголов летів, адже побачив,що вона зупинилася. З радості ледь не кинув торт, пригнувшись поставив на сніг, поруч кинув сумку. За мить тримав її на руках.
-Володю! Де ти взявся?
Вона тремтіла,як листочок під дійством вітру, поцілував у щоку, поставив на землю,
-Ти, що не впізнала? Давай підійдемо до світла, хочу краще побачити яка ти стала.
Підкрався сумнів, опустила красиві, смарагдові очі, надула пишні, малинові губки,
- Краще ти розкажи де пропав? Чому не дзвонив? Пройшло майже два роки, від тебе ні слуху,ні духу, що я могла подумати?! І врешті… коли приїхав?
Він більше не чекав запитань, перебив її,
-А ти не змінилася! Часом без мене заміж не вийшла? Так, перше, - він почав рахувати на пальцях.
- Ніде не пропадав, ти ж знаєш поїхав до Польщі. Сумував, та подзвонити не зміг, так сталося - загубив телефон - це друге . Ну і третє, приїхав з тобою разом, в одному вагоні.
Оля здивовано подивилася,швидко заговорила,
-То ти слідкував за мною і мовчав?!
-Ні, сонце моє, я горлопанив, коли ти саме виходила в тамбур та на жаль, ти не почула.А по дорозі, аж люди зглядалися і сміялися з мене, волав твоє ім.`я та все марно.
Вона схвильовано,
-То правда, сьогодні людей було, як ніколи. Міг мені горлопанити скільки завгодно, адже в вухах навушники, слухала передачу. А злякалася, коли побачила, як хтось мене намагається догнати, вже думала, якийсь маніяк.
Він тільки тепер витягнув хустинку витерти обличчя від поту,
-То ти на мене чекала, чи в тебе хтось є?
Дівчина хитро подивилася, відкопилила губу,
-Ти, що забув, чи та розмова небула серйозною? Ми ж якось в неділю були з тобою в храмі, пам`ятаєш ? Коли батюшка закінчив службу, ти сказав, що будемо вінчатися в цьому храмі, бо він у нашому містечку найкращий.
-А чому не па`ятаю…. Ти б знала, стільки всього я за цей час передумав та вирватися не міг. Підписав одну угоду за іншою, на будівництві зварювальників не достатньо, мені сам хазяїн продовжив візу, щоб я не катався, не витрачав час.
З його рук забрала хустинку, мило усміхаючись, зняла з нього шапку, витирала чоло,
-Ой, та ти ж зовсім мокрий, бідненький, як тебе пожаліти?
Він не дав їй більше нічого сказати, пригорнув до себе, завмерли в довгому поцілунку. Вона вирвалася з обіймів, поправляла шапочку,
- Стій- стій! Слухай,а котра година?
Збентежено поглянув, немов щось пригадав,
- Йой, це ж скоро Новий рік, з тобою про все на світі забув. Зараз поглянемо, без п`ятнадцяти дванадцять. Почекай!
Володя повернувся за сумкою і тортом,
- Давай швидко до мене, бо запізнимося! Батьки чекають, я їм телефонував з електрички, а ти зателефонуй своїм, скажи , що святкувати будемо в мене.
- Та ні , мої на мене не чекають, я не обіцяла приїхати, вони думають, що я з подружками в Хмельницькому.
Зазирнув у очі,
- Ми встигнемо, тільки пішли швидше, вони ж тебе знають і буде нагода повідомити, що ти моя наречена. Що скажеш?
В душі дуже хвилювався, здавалося з грудей вискочить серце. Її сонячний погляд розвіяв всі хвилювання, мило усміхалася.
- Ну ,що йдемо, будеш моєю дружиною?
Підійшла ближче, його погляд, в очах блискавки кохання зігріли серце. Тільки й встигла сказати, -Так!
До чого тут, ще якісь слова? Коли стукіт сердець в одному ритмі, відчуття поєднання рідних душ. Солодкий поцілунок, заховалася в його обіймах.
Вони посмішали… Володимир тримав її під руку,
-Я домовився з головним інженером з нашого заводу,він приїжджав до Польщі на семінар, обіцяв мене взяти на постійну роботу зварювальником,тож нікуди я вже не поїду. Все одно вдома краще, як не крути, прийшла пора гніздечко звити. Гадаю все буде добре, наприкінці літа одружимося.
З усмішкою підморгнув, чмокнув у щоку. Дорогою воркували, як пара голубів. Усміхнені, щасливі, йти намагалися якнайшвидше. До Нового року залишалися лічені хвилини.
25.02.2017
ID:
720169
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ:
ВИД ТВОРУ:
ТЕМАТИКА:
дата надходження: 25.02.2017 07:11:51
© дата внесення змiн: 18.12.2020 07:27:38
автор: Ніна Незламна
Вкажіть причину вашої скарги
|
Чарівна історія! Стільки краси і доброти у цих рядках. Беру у обране.
