Без мови немає народу,
Немає без кореня саду.
Чому запускаємо в моду
Чужу й віддаємо їй владу?
Вона в нас стріляє і гнобить,
І каже, що ми низькосортні,
Хіба ж ми настільки убогі,
Щоб це їй терпіти сьогодні?
А наша - квітуча і щира,
Це – мова Карпат і Дніпра,
Це – мова любові і миру,
І віри святої й добра.
Хто квітку плекає цю зроду
І живить коріння її,
Той матиме й волю, й свободу
На рідній прадавній землі!
Завжди дивувався людям, які кричать, що вони патріоти (ходят в вишиванках, прапори чи значки з елементами України) і заявляють, що Росія це наш ворог. Але ж говорять по-російському. Та нічого кращого не можна і придумати, як говорити по-українському. Тому що це наша зброя, це наше єство і наше все. Історія вже показала, що Україну розділяє лише мова. А їй завжди відводили останнє місце. А вона без плекання затухає.
Яка я рада чути такі думки,сповнені патріотизму.Як можна в такий період її підтримувати і що цим намагаються доказати.В період моєї молодості за це роздавали квартири,посади,але не усі на це куплялись. Дякую Вам за позицію.
Прекрасний вірш про рідну мову. Повністю Вас підтримую. Чому українці не хочуть вивчати свою рідну мову, а послуговуються ворожою? Може тому, що попереднє покоління розмовляє російською і продовжує навчати своїх дітей. В Західній Україні, з українською мовою краще, ніж в інших регіонах. Хочу вас сказати, що ніякі міста не оброблялися Москвою, так, як Київ. Коли я навчалася в школі, то про українську мову не могло бути і мови, бо ти автоматично ставав жлобом. Навчання в інституті велось виключно російською. Що і досі продовжується. Але вже зараз все-таки краще. Я закінчила МАУП в 42 роки, в 2000 році. Всі лекції велись російською. Писати реферати можна було як російською так і українською. Єдине, що диплом повинен був бути написаний державною. Але я всі шіть років навчання принципово писала реферати, курсові, контрольні і дипломні роботи лише українською мовою. Підручників українською мовою було дуже мало, тому мені приходилось не тільки писати всі ці роботи, але і перекладати українською. Але я це робила, хоч це й займало набагато більше часу(тоді ще не було інтернету і реферати і всі роботи я робила виключно сама). А в школі моїм улюбленим уроком була українська література. Вона мені була ближчою за російську літературу, хоч розмовляла я російською ще довгі роки. Все-таки від генетики і коренів нікуди не подінешся. Я цим хочу сказати. що люди не винні, що їх обрусили, але якщо хочеш вивчити рідну мову, то все можливо, лише треба хотіти і любити свою рідну землю. Я почала писати вірші і малювати у 48 років. І принципово не пишу вірші російською, хоч і могла б це робити. І зараз я відстежую, що писати мені комфортніше українською мовою, хоч раніше було все навпаки.
Мені трохи більше пощастило з мовним питанням.Три роки навчалась на російській,а потім 5 в Тернополі виключно українською.Дискримінацію відчувала на роботі.Дякую Вам за цікаву розповідь.
А наша - квітуча і щира,
Це – мова Карпат і Дніпра,
Це – мова любові і миру,
І віри святої й добра. Пречудові рядки! Відчувається і любов, і гордість за свою мову!