Надворі негода… Холодний вітер підбирав все, що на землі, підіймав до гори, крутив ним, кудись ніс. Часом так високо здіймав, що здавалося несе в небо, в вирій та раптово під краплинами дощу все ж летіло донизу, розкидалося по землі. Листя золотаве, руде, жовте безжально скручував у купи. І сердито з дерев зривав те листя, що ще залишилося на гілках. Пташок, що залишилися зимувати загнав у надійні схованки
. Надя стояла на зупинці, якщо так можна було назвати. Покриття на-пів розібране, потрощене, діряве. Ніяк не можна було сховатись від дощу, а він неначе переслідував її, з малого перейшов на зливу. Так ухилялася від вітру, що парасолька, аж крутилася, дощ стікав по обличчю.
А напередодні… В двокімнатній квартирі сварка, здавалося б чому? Але ж жили в достатку, обоє мали роботу. Вона працювала в школі, викладала англійську мову, а Дмитро вже працював на посаді ректора інституту. Сусіди завжди дивилися з заздрістю на цю прекрасну пару та підноготні ніхто не знав,чому сварки… Всім байдуже, ні знайомі, ні друзі її про це не запитували, також не цікавилися чому для повного сімейного щастя, не народили дитя. В молоді роки береглися,. А коли їй виповнилося тридцять, він захищав дисертацію, настояв, щоб перервала вагітність. Вона навіть не знала, що він домовився з лікарем. Сказав, що пора поїхати в лікарню, на них чекали на визначений час. Вже , як заходили в кабінет, поцілував в щоку,
- Все буде добре, не хвилюйся.
Вдома майже завжди тихий, заклопотаний своїми матеріалами для студентів. А тут, в кабінеті не бракувало слів, при ній так гарно спілкувався з лікарем і непомітно в розмові прийшов до того, що готові на операцію. Вона приголомшена, здавалося втекла б десь, щоб захиститись та не змогла проронити ні слова. При лікареві цілував їй руки, втішав, що любить, що домовився, зроблять все так , щоб змогла ще мати дитя. Мабуть з пів року жили спокійно та з часом чоловік став приходити додому на підпитку, не раз комір сорочки був у губній помаді, пахло чужими парфумами.
Пройшло три роки… Надія повністю присвятила себе школі, з учнями проводила додаткові уроки. Додому поверталася пізно, інколи, він вже був вдома, але частіше, як лягала спати, його ще не було. Стосунки стали зовсім натягнуті та про свої обов`язки не забувала, завжди приготовлені страви, напечені солодощі, які він любив. І коли він приходив пізно, спати лягав у кімнаті, вона ж ковтала сльози від його байдужості. Та, як були разом час від часу запитував,чи не готова народити? Вона ж хотіла та все дарма, лікувалася, але нічого не допомогло, лікарі розводити руками. А він почав колоти в очі, що інші і по три рази переривали вагітність й нічого, народжували. Дивувалася, адже мудра, досвідчена людина, мав би все розуміти та на жаль в усьому звинувачував тільки її. Ні з ким не ділилася, лише одна подушка знала скільки за весь час пролито гірких сліз. Як болить її душа, як страждала, що не мала до себе належної уваги. Тоді,як навчався, захищав дисертацію, весь час заклопотаний своїми справами, все списувала на зайнятість. Коли став ректором дуже змінився, став байдужим і холодним подібний айсбергу.
Те що сталося сьогодні… вона від нього навіть не очікувала такої поведінки. Дмитро відчинив двері, пропустив вперед молоду дівчину, напевно студентку,
-Заходь , люба! Буде все (окей ), старої немає, в неї пари, тож роздягайся й бігом у ванну. Я прийду, покажеш, що ти вмієш, нарешті здаси залік….
Надія в цей час пила каву, почувши такі слова, поперхнулася, закашлялася.
-Стій - стій, не поспішай, я зараз, - почула його голос до дівчини. Він залетів в кухню розчервонілий, від нього тхнуло спиртним,
-О! Ти вдома,а я це… Тут прийшла студентка здати залік, так я це… Пожартував трохи з нею…
-Гарні жарти, а це що? – запитала,, показуючи на шию. Він підійшов до шафи з дзеркалом, побачив на щоці і на шиї свіжі сліди губної помади,
- Тю, це дзеркало таке, - гупнув по ньому кулаком. Від удару, дзеркало тріснуло на безліч дрібних частин, падало на підлогу.
А далі… все немов у тумані.…. Швидко зібрала речі й вийшла з квартири. Що робитиме далі сама не знала та вирішила, з ним краще розірвати стосунки зараз, скільки можна терпіти. Куди йти ? Адже вона на чужині. До школи…ні, адже соромно, не наважилася. Поїхати до батьків в Дрогобич, майнула думка, зупинилася, батьки вже немолоді, навіщо їм ці неприємності, тим паче живуть з молодшим братом, який має сім`ю. Вирішила поїхати до найближчого готелю. В метро, метушня, людно, тож саме час пік, всі добиралися до домівок. Та при виході сталася штовханина, щось дуже шарпонуло пальто. Вона відразу перевірила кишеню, в якій лежав гаманець, на жаль там пусто. Поглядала на всі сторони, кожен поспішав, не звертаючи ні на кого увагу. Ой, що ж буде, така глибока кишеня, як же змогли? Здушили сльози, хотілося плакати, кричати, серце рвалося на частини. Вийшла з метро, згодом трохи опанувала себе. Погода, як настрій…. йшов холодний дощ, вітер в різні сторони рвав волосся. В розпачі підійшла на зупинку, не знала, що робити далі. Гадала, що зупиниться в готелі на пару днів, а там зарплатня та вийшло все не так. Такі плани були, а тепер без грошей куди? Думки не доганяли одна одну.
Стояла з валізою, дивилася в нікуди. По обличчі разом з водою текли сльози. До зупинки,через дорогу, з великою,чорною парасолькою поспішав чоловік, пригинався від вітру. Він став поруч з нею, поглядав у бік, звідки мав приїхати тролейбус. Раптово зупинив на ній погляд, помітив мокре обличчя, уважно дивився в очі. Здригнувся, уявив, як їй холодно, моторошно від дощу, над нею підніс свою парасолю,
- Може так краще? Шановна, ховайтесь під мою парасольку. Бачу змокли, що довго чекаєте? Давно тролейбуса немає?
О, такий уважний, подумала, а й справді трохи промерзла та й пальто місцями вже було мокре.
-Дякую ,- проговорила тихо. Він уважно й сміливо дивився в її очі, немов, щось там шукав. ЇЇ погляд , форма й смарагдовий колір очей нагадали покійну дружину. Світло- русе волосся, округле підборіддя, дуже схожа, хто вона?
Підійшов тролейбус, вона не зрушила з місця, здивовано подивився,
-Ви мабуть переплутали зупинки, тут тільки третій номер зупиняється.
У відповідь розгублено поглянула, їй не було, що сказати.
-Я бачу ви замерзли, я теж, давайте зайдемо в кафе, погріємося , вип`ємо кави.
А який вихід? На згоду кивнула головою. Він ніс валізу… через дорогу прямували до кафе. В приміщенні тепло, затишно, тихо грала лірична музика. Мабуть так треба, подумав, може зізнається, що сталося?
-Ой, ми ж не знайомі, я Павло, можна Паша, так приємніше, бо офіційне спілкування за кілька років вже набридло.
- Надя, - відповіла тихо, трохи соромлячись.
Не поспішаючи, пили каву, напевно кожен думав про своє, тільки зацікавлені погляди один на одного й мовчання. Раптово взяв її за руку,
-Послухайте мене, я бачу ви в скруті, хочу вам допомогти. Щоб не думали, що я якийсь пройдисвіт, вислухайте будь ласка. Мені сорок сім років, на службі був майором, в зв`язку зі скороченням штату, пішов на пенсію. Мав дружину Марію, півтора року назад пішла від нас з сином, хворіла на рак.. Син, військовий, йому двадцять п`ять років, зараз служить під Львовом. Я живу тут недалеко, їхати дві зупинки, це ходив в бібліотеку, дещо прочитав в читальному залі. Загалом зараз вдома, пенсія непогана, як кажуть, можна пожити для себе.
. Вона повільно забрала руку,
-Ну, що ви… мені все так розповідаєте, а самі про мене нічого не знаєте, навіщо так?
-Надю, ви розумієте, я трохи пізнаюся в людях, бачу, що у вас, щось сталося та думаю зараз запитувати не варто, просто не хочу. Пропоную поїхати до мене, звичайно в гості, захочете розповісте, а ні , самі вирішите, що робити завтра. Холодно, осінь , думаю погода не сприятлива для мандрів.
Зашарілася, схвильовано із сумочки дістала паспорт, намірилася показати йому. Помітила,як змінилося його обличчя, здивованість, стурбованість,розгубився,
- Ні – ні, ну що ви? Краще дайте відповідь на мою пропозицію.
Ось так зненацька…. оце події, в голові роїлись думки. Схиливши голову, мовчала. Павло теж мовчав, тільки дивився на неї , все знаходив схожість з покійною дружиною. Думав, що це? Подарунок долі? Мовчання перервала весела музика, придала їй впевненості, підняла настрій, сміливіше подивилася в його очі,
- Я згідна.
Для чого, ще якісь слова… Немов той голуб біля голубки, тепліший погляд,
-Ну, от і добре!
Надворі стемніло, дощ так і не вщухав. Вони сходами підіймалися на третій поверх, дев`ятиповерхового будинку. Його уважність дивувала, в руці валіза і весь час під руку підтримував її. Відчинивши двері,запросив до квартири, помічала, він хвилювався,
-Ось, будь ласка, мої апартаменти, розташовуйтесь, ознайомлюйтесь. Що потрібно, не соромтеся, кажіть.
В квартирі затишно, світло, помітила, видно що воєнний. Він показав їй кімнату, де могла відпочити. Збентежена подією, все ж, на всяк випадок, закрила двері на засовку. Переодягалася в махровий халат. Велике дзеркало прикріплене до шафи, як не побачити себе. Обличчя змарніле, виснажене, намагалася посміхнутися, адже треба триматися. Але ж справді, для жінки в сорок років, це ще такий вік, ще може зустріти друга, чи партнера й бути щасливою. Здригнулася, відволік свисток чайника. Чого сидіти…треба йти, не зручно якось, але треба.
Павло відразу підвівся з дивану, сонячний погляд, яка мила - догнала думка, так схожа на покійну дружину.Той стан, руки і рухи… й очі, відчував, щось перевернулося в душі. Від спогаду пересохло в горлі, злегка зблід.
Вона помітила, уважно подивилася на нього, чи так хвилюється? Перевела погляд на фото, що стояло на серванті. Мабуть його дружина, а й справді, є якась схожість.
Вже пили чай… Він не просив її - розповісти про себе, але вона сама хотіла розповісти, щоб не подумав,що якась несерйозна жінка, пуста й розбещена. Бесіда затягнулася надовго, вже була майже перша година ночі, коли він запропонував відпочивати. Ніжно взяв за руку, уважно подивився в очі,
-Все буде добре, на добраніч!
Стримуючи хвилювання, подякувала за допомогу.
Заснула майже відразу, їй здавалося, згадуючи своє життя важку ношу скинула з своїх плечей.
Під впливом спілкування, Павло довго не міг заснути, ворочався, через кожні п`ятнадцять хвилин дивився на годинник. Думки лізли в голову, чому її зустрів? Може й справді мені така доля? Чому схожа так? А може…. Ні, чортівня якась, сварив себе в думках, хіба ось, так відразу закохатися? Але ж притягує до себе, що це? Він заснув на пару годин, не більше, чомусь боявся проспати, сам не розумів чому. Нарешті ранок, на годиннику майже сім годин , поспіхом, збирався в магазин.
За вікном похмуро…. На деревах де-не-де виднівся іній, земля вкрилася памороззю. Ой, як гарно, добре, що дощу немає, дивлячись в вікно, тіштлася Надія. Настрій піднявся, ще вчора, коли в сумочці , знайшла сто гривень, заспокоїлася, добре хоч на проїзд є гроші, а там зарплата. Зайшла в кімнату, перше, що помітила, на столі в тарілці лежали бутерброди з вітчиною і в вазі фрукти. На душі потепліло, в неї відразу з`явилося відчуття зрівняння, її чоловік цим ніколи не переймався. Не мав навіть уяви, щоб чоловік такий, як він, ходив за продуктами в магазин, чи на базар. Вважав, цим завжди мала займатися жінка та й не дай Бог, хтось побачить з студентів, мовляв, з нього сміятимуться.
З кухні, Павло приніс дві чашки кави, привітався. Помітила свіжість на обличчі. Повіяв приємний запах парфумів, напевно щойно поголився. Вдягнений в красивий костюм коричневого кольору й білу сорочку. Ледь посміхнувшись, запропонував,
-Прошу, давайте поснідаємо…
Снідали швидко, мовчки, вона поспішала на роботу. Перша встала із - за столу, він допоміг одягнути пальто. Здвигнула плечима, мацала,чи воно повністю просохло. Павло уважно спостерігав за її кожним рухом,
-Та я в ванні включив колорифер, добре що просохло, на дворі приморозок.
Їй наскільки було приємно, що навіть посміхнулася до нього.
-Надю, підійдіть до вікна,- рукою показував, куди звернути увагу,
--Он там бачите, автівка сірого кольору, то моя , правда старенька та на роботу вас відвезу.
Кров підступила до обличчя, вона відчула, що червоніє, поспішила до виходу. Дорогою весь час мовчали, не наважилася заговорити, збентежена такою повагою. В руці тримала телефон, гадала, що має подзвонити Дмитро, але очікування було марним. Коли завіз її на роботу, в нього значно покращився настрій.За від`їзд мови не було, тішився, з`явилася надія, що не поїде, що зможе її краще пізнати.
Спливав робочий день, дзвінка від Дмитра так і не було. Не знала,чи це на краще,чи на гірше та псувати настрій не хотілося. Все обдумала, впевнена, до нього не повернеться. Біля школи на неї чекав Павло, в руках тримав букет хризантем. Додому приїхали з гарним настроєм.
На кухні на неї чекала замаринована курка.
-Ну, що поки зробимо салат, вона за той час спечеться,- -весело поглянув до неї, поставив курку в духовку. Раптом підійшов ззаду, ніжно взяв за плечі,
-Ну от, ви тут можете бути господинею.
Стрепенулася від несподіванки.
-Ну - ну, не треба хвилюватися, я буду прямий, давайте перейдемо на "ти"- запропонував й з шафи дістав пляшку Шампанського.
Думала; може воно так мало бути. Вони посміхалися,смакували вино. Ніжні погляди в її очі, поцілував у щоку й відразу відійшов до вікна. В ньому проснувся потяг до жінки, вже три роки, як він не мав стосунків. Вона подякувала й пішла до себе в кімнату, для неї це не стало дивним, сама відчула, що його дотик рук її збуджував.
В цей вечір подзвонив Дмитро, Павло в цей час, ще не спав, чув тиху розмову. Від того, що почув, на душі стало одночасно і тривожно, і радісно, чітко почув, як вона сказала , що не повернеться до нього. З розмови зрозумів, що подасть заяву на розлучення.
Минуло кілька днів…. Після роботи завжди зустрічав Павло, охайний, стриманий й дуже уважний, в той же час був веселим, розповідав різні історії, навіть одного разу читав вірші С.Єсеніна. .А потім на кухні готували вечерю, чаювали.
Одного вечора, Павло зненацька поцілував у щоку й дивлячись в очі, весело промовив,
-Надійко, а давай приготуємо печінку, я так люблю засмажену з цибулею, сьогодні отримав пенсію, ходив на базар, купив м`яса та дещо з продуктів.
Її давно ніхто так не називав, тепло огорнуло тіло, не знала, що сказати, що робити, ніжно подивилась на нього. Він ледь стримувався, приваблювала його до себе. Хотів, обійняти, пригорнути, загубитися в ній. Мовчання.. Нарешті, опанував себе від погляду, взяв з холодильника печінку, яку вже замочив, поклав у сито, щоб стекла вода. Вона взяла в руки три гарних цибулини і ніж. Павло нахмурився, забрав цибулю,
-Ні, ні , де ти бачила, щоб твої оченята плакали, це моя справа, а ти краще он, печіночку поріж.
Почервоніла, як стигла вишня на сонці, серце шалено билося, здушили сльози, ледь трималася, щоб не побачив обличчя. Їй хотілося заплакати від його уваги, а чи можна так ставитися до жінки, думала про себе.Чомусь так боляче, адже чоловік про неї так ніколи не турбувався.
Смачна й весела вечеря. Він розповідав, що не любить чистити картоплю, бо надоїла, ще за часів служби, про різні пригоди, про друзів, які залишилися, ще на службі в інших гарнізонах.
Вечорами, Надія сиділа за зошитами учнів, він спостерігав за нею в ледь причинені двері, відкидав думку, що вона може піти від нього.
Ну от - перевела подих, нарешті отримала зарплату, її часто затримували в кінці року. Думала, як йому сказати, що хоче перебратися в готель. Хоча покласти руку на серце та чесно зізнатися собі - не хотіла розривати з ним теплі, дружні стосунки.
Чудовий, тихий вечір… Надворі злегка морозило, пролітав лапатий сніг. Вони стояли на балконі, їй здавалося серце вискочить з грудей, відчула, що не проти, щоб обійняв й навіть поцілував, зрозуміла, таїла в душі, він їй подобається.
Наступний день був вихідним, він запропонував сходити в Цирк , звичайно погодилася, мабуть років десять ніде не була. Та зранку, коли зайшла в кухню, привіталася, здивувалася. На столі лежало круто замішане тісто, в м`ясний фарш Павло сипав перець.
-О! Доброго ранку,- наблизився поцілувати. Вона підставила щоку, усміхнулася ,
-А , що в уста не можна?,- запитав радісно.
Вмить зашарілася, але по тілу відчула тепло.
-Ну, що наліпимо пельменів? А потім гарненько наїмося й будемо відпочивати, сьогодні ж вихідний, можна розслабиться ,- впевнено, не поспішаючи говорив Павло.
Вв той же час уважно спостерігав за нею, немов чекав, може вона хоче щось сказати? Ні, вона вирішила змовчати, зрозуміла, що розмову прийдеться відкласти на вечір. Вже допомагала ліпити пельмені, міркувала; чому така різниця між чоловіками, чому не зустріла його в молоді роки?
В небі підморгував молодий місяць, зорі приємно мерехтіли. Від місячного сяйва іскрився, переливався сріблом сніг. Вони в гарному настрої вийшли з приміщення, циркова програма дуже сподобалася. Свіже повітря пестило обличчя. Сипав густий, лапатий сніг, який іскрив, заворожував все навкруги й скрипів під ногами. Така погода надихнула пройтися пішки. Павло взяв її під руку, підтримував, щоб не підсковзнулася. А вона йшла й думала; як розпочати розмову про від`їзд, що він скаже? Все ж наважилась,
-Нам треба поговорити, я вчора отримала зарплату.
-Ні, ні, тільки не зараз, поглянь , який чудовий вечір, ще буде час, - сказав з піднятим настроєм.
Коли прийшли, він швидко поставив чайник й включив телевізор,
- -Ти не заперечуєш ? Я послухаю новини.
Після ванни вона пішла до себе в кімнату, щоб не заважати. Сама ж зрозуміла, що він не хоче на ніч мати розмову, виключила настільну лампу й лягла в ліжко. Та сон не йшов, чула, як він інколи зітхав. А може все лишиться, як є, в душі мала надію, їй здалося, що вона все життя мріяла про такого чоловіка. Повернулася на бік, грішні думки лізли в голову. Він же ще не старий, хіба не здатний до жінок, тому нічого не пропонує, а може просто не подобаюсь йому? З цими думками - засинала.
Павло довго сидів біля телевізора,час від часу поглядав в її кімнату, новини йшли тільки для звуку, не міг зосередитися на словах дикторів. В голові про себе повторював слова, невже я не зможу її ощасливити? Як підійти, як зізнатися, що покохав? Горів бажанням щоб назавжди залишилася з ним.
. За вікном просинався ранок… Небо сіро-синє, сонце розсипало перші промені. О, буде чудовий день, подумала Надія, але мабуть не для мене. Швидко накинула халат, тихо виглянула в кімнату, Павла не було. Раптом в двері подзвонили, вона повернулася до себе. Він поспішив з кухні, відчинив двері, почула голос незнайомого,
-Це вам! Від мене теж вітання!Розпишіться….
- Дякую!
Двері зачинилися. Вона в щілинку побачила Павла з букетом білих хризантем. Що це? ЇЇ охопив розпач, напевно день народження. Що ж робити? По перше їй треба було до туалету, а вже потім думати, як бути. Вона одягла красиве в`язане плаття волошкового кольору й прикріпила брошку - метелика, яка переливалася перламутром. Наважилась змінити щоденну зачіску, гарно вклала волосся, покропилася парфумами. Взяла в руку помаду та тут же зупинилася, поглянула в дзеркало,мабуть не варто. Все ж себе підбадьорила, підморгнула й тихо промовила,
-Що буде,то буде…
В кімнаті Павла не було, вона швидко прошмигнула в туалет, потім у ванну кімнату, поверталася назад, побачила на столі в вазі стояли ті самі хризантеми.
-О! Надійко, ти така красива! Дай погляну на тебе,- зупинив її. Він саме виходив з кухні. Вона вся немов загорілася, від його слів, обличчя запашіло. Помітно хвилюючись до нього,
- Напевно в тебе день народження, хоч би слово промовив. Він підійшов до неї, ніжно взяв за плечі, дивився в очі,
-Вибач, не хотів наперед говорити, хочеш привітати? Мені достатньо слів!
Вона вислизнула з під рук,
-Що ж прийми вітання , найкращі побажання, хай в тебе все буде добре, а основне здоров`я, ну ій звичайно гарного настрою.
Він підійшов так близько, що вона почула його серцебиття, майже притулився до неї,
-А поцілунок?
Кров прилинула до обличчя, поцілувала в щоку, хотіла йти та він взяв її руку,
- Сьогодні вихідний, куди нам поспішати, давай накриємо на стіл, вдвох відсвяткуємо. Ось мене син привітав, бачиш молодець, не забуває, здається не погано виховав.
Метушився, відкоркував Шампанське , випили, гарно поснідали, хоча вже була одинадцята година. Збуджена подіями, вийшла на балкон, просто дивилася надвір, а думки не давали спокою, що знову не зможе почати розмову про переїзд, вважала в такий день, ще й після вина, не варто на цю тему говорити. Її відволікла музика, яка почала лунати з кімнати. Павло підійшов до неї,
- -Мадам прошу до танцю, надіюся сьогодні ти мені не відмовиш. Тиха, легка музика сприяла роздумам, танцювали мовчки. Надія відчула в собі бажання бути коханою, його руки були такими ніжними, хотілося обіймів, ласки. Калатало серце, вона побоялася , що він відчує це,
-Може досить, вже три танці підряд, давай відпочинемо. Присіла на диван, а він за мить з кухні приніс торт.
-Давай я юіля тебе присяду,- посміхнувся, взяв за руку,
-Надійко, я не такий молодий, мабуть красивих слів багато не знаю та будь ласка вислухай мене. Я думаю це доля нам зустрітися ! Я ось! - він з кишені дістав коробочку. Миттєво відкрив, в ній лежало дві обручки. Вона відчула гарячий прилив крові, серце знову заколотилося, дивилася йому в очі.
-Ми кілька днів знайомі та я зробив висновок, що без тебе не зможу. Я кохаю тебе! Ми маємо право на щастя! Хочу, щоб ми завжди були разом!
Не знала, що сказати, люб`язно посміхнулася, він в очах побачив блиск і радість, ніжно поцілував. Вона тремтіла, як маленька пташка загнана в клітку, підняв, як пір`їнку, поніс в її кімнату.
2017р
ID:
717966
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 13.02.2017 11:38:33
© дата внесення змiн: 13.01.2021 19:25:56
автор: Ніна Незламна
Вкажіть причину вашої скарги
|
Доброго ранку та вдалого дня. 
