В мить, коли ти так просто пішов
У душі наче щось обірвалось.
Наше щастя мені лиш ввижалось,
І не стало нічого, немов...
Тільки в скронях, як музика, - кров.
Попід зоряним небом - пітьма,
І відчинена брама тобою.
То цей біль називав ти любов'ю?
Ох, дарма закохалась, дарма...
Цього трунку напившись сповна.
І, упавши на землю, як сніг,
Порятунку шукала у росах.
Розум вперто кричав мені: " досить! "
Він того зрозуміти не міг:
Я не чула ні серця, ні ніг...
Лиш світанок, як диво із див,
Обійняв ніжно-ніжно за плечі,
Мене вирвавши з лап порожнечі
"... Він даремно тебе відпустив.
Ти любила, а він не любив.
Ти любила,
а він
НЕ ЛЮБИВ."
11.02.17.
не такими мотивами, та такими красивими словами хотілося б бачити намальований оцим серцем дівочим і світ, і фарби його, і відтінки почуттів.
і звісно ж - кохання! чисте, міцне, взаємне
радий бути у вашому світі, хоч гостем непроханим, на мить читання, на порух думки - але так радий, Богданочко!
Щось геть іде... А Хтось приходить...
То ж чи дивитись варто вслід?..
Напевно Щось те "вийшло з моди",
Коли Хтось каже нам:"Привіт..."
Як розпізнати що для тебе
Прийнятніше у цей момент?..
"Володар світу" просить в Неба
Розумний, дружній аргумент.
Класно, Богданочко, життя воно таке непередбачуване...
Дякую Вам, пане Олексо! Я мала на увазі, що це світанок так заспокоював мою ЛГ, хоч усвідомлюю, що читачам це не зрозуміло. Адже якщо дівчина сама говорить, що " він даремно мене відпустив", то це свідчить про її високу думку про себе. А в цьому випадку вона морально пригнічена і саме себе звинувачує у тому, що сталося. Трішечки незрозумілою вийшла кінцівка.
Як рідко Ви тепер з'являєтесь, Богданочко. Написано гарно, зворушливо, щемно.
Нелегко Вашій ЛГ. В житті так буває, нажаль. А так хочеться, щоб всі були щасливими!
Дякую Вам, дорога Світлано Життя наше складається з чорних та білих смуг, і мусимо пройти такий шлях. Цей вірш - частинка мого далекого минулого. Я була тоді така юна і все сприймала дуже гостро. Але час рани лікує, залишаються спогади і досвід, хоч і гіркий. Щось пригадалося... і вилилося у такий от вірш. Значить, є речі, які ніколи не відпускають нас остаточно.