Жахіття з війни...мати наполягла, щоб труна з тілом сина була відкритою...на це нестерпно дивитись...бо це ж уся наша Україна сьогодні знівечена, зболена, мов суцільна рана...
Понівечене тіло у труні...
Немає рук, ноги і вуха.
Які ж він муки пережив страшні...
Розповідай про нього, мати слуха.
Яким хоробрим був в бою
І завжди був надійним другом.
А на війні був першим у строю...
Тепер... все шкереберть, все кругом.
Лишився біль...і він на все життя,
Не забинтуєш серця кровотечу.
У небі одинокий птах кружля,
Ніхто від смерті не впровадить втечу.
А мати тужить... як це пережити?
Своє дитятко рідне в небо відпустити.
Волосся рве...вже й голосу немає,
І все в душі холодний лід скресає.
- Синочку мій, візьми мене з собою,
Я колискової співатиму з журбою.
Я буду вогником тобі, дитя, світити,
Разом з тобою буду в небі жити.
Нема вже сили слухати і бачить,
Як Україна вся і стогне, й плаче.
Молюся, Господи, допоможи,
Від смерті всіх і Україну бережи!
Бо кров синів уже тече річками,
А злість у серці житиме роками.
І вже той кат ніколи нам не буде братом,
Нехай прокляття їх накриє градом.
Зоя Журавка(Іванова).
Дякую, що прочитали. Назва вірша мабуть дуже вразлива, бо мало хто захотів прочитати...та це і зрозуміти можно, не всім хочеться ятрити душу. Вже так хочеться писати і читати про позитив, та не виходить, знову повертаємось до теми проклятої війни.Як побачила вчора в інтернеті це фото...не могла спинити сліз.
Як побачила сьогодні це фото в інтернеті то не могла спинити сліз...а матері...як не розірвалось серце від такого болю...мабуть і звірі добріші...хіба ж у тих катів є людяність...
Хороша робота, Сонечко 
