Понад лісом вовк літав,
Крила, діти, вовчик мав.
Та на нього хмара впала.
Крила вовку поламала.
Впав вовчисько у барліг.
Там на ліжко собі ліг
І заснув аж до весни.
А ведмідь біля сосни
Виліпив житло зі снігу.
Спритним був, займався бігом,
Присідав, скакав, крутився.
Снігом він щоранку мився.
Йшов опісля по малину
У березову долину.
Рвав її з гілок беріз,
В торбу пхав, додому ніс.
Пік із нею пиріжки.
А тоді читав книжки
Про чижів лихих із гаю,
Що ведмедів поїдають.
Як знайшла весна дорогу,
Вовк прокинувся в барлогу,
Став зарядку він робити,
Мед шукати, щоб спожити,
Бо за зиму зголоднів.
Мед знайшов, за столик сів.
З’їв одразу аж три банки,
Ще й відніс до колежанки
Дві – пішов до білки в гості,
Мала та два метри в рості.
З нею вдвох попили чаю.
Погуляли разом в гаю.
Потім стрінули ведмедя,
Що узяв велосипеда
І возився по сосні
В перші позимові дні.
По гілках котив колеса.
Чиж налив в горня еспресо –
Каву (в Києві придбав!)
Пив й на цирк той поглядав.
Вовк із білкою пішли.
Гриб під кущиком знайшли.
І зварили з нього джем.
Потім витягнули крем
Той, що руки ним мастять,
І почали малювать
Ним на аркуші бори.
Вийшли гарні кольори!
Віднесли Мишку малюнок.
Той завів в свою їх клуню.
Без запрошень чиж влетів,
У найвище крісло сів.
На каструлю глянув ласо
І почав кричати басом:
- Не даси мені щавлю,
Дім твій, друже, розвалю
Хочеш, вір, а хоч не вір,
Я найдужчий в лісі звір!
Затремтів ведмідь кудлатий
Кинувся чимдуж із хати,
А за ним і білка, й вовк.
Чиж усе, що було стовк –
Борщ щавлевий, пиріжки.
Полистав також книжки
(На малюнки подивився,
Бо читати не навчився).
Лапи вмив, повитирався
І у рідний дім подався,
Що в долині, на горісі.
Отаке було у лісі!
