Хтось пише про квіткИ та про весну,
Хтось про любов, кохання та розлуку,
А я писати буду про війну:
Про сльози, смерть... пекельну муку.
Хтось випив кави дві, а хтось одну,
Хтось на" Мальдіви", хтось до ресторану,
А я вдихаю сльози полину,
Приношу Господу свою Осанну.
Комусь життя в незлічених мільйонах,
Комусь літак, комусь- усе, що є,
А моє серце у кровавих ранах,
Мій біль, мій стогін- це, усе моє.
Моє,- бо тут моє коріння,
Моя Земля і пращури мої,
Моя тут віра, та моє сумління,
Лишень війна та зрада... не мої.
Лесю, як я Вас розумію! Сама така.
А мали би й у владі буть такі,
Щоб поселилась ця війна в їх серці,
І президент, і уряд, і банкір
Буть поряд з тими, хто в священнім герці. Спасибі.
