Так серце болить, коли бачу сиріт
Та їхні засмучені очі...
В лахмітті якомусь вони без чобіт,
А ручки малі та робочі...
Голодні, холодні і так під хати,
Самі собі батько і мати...
Ідуть до людей ці малі наймити,
За хліба кусок працювати...
У наймах ці діти усі неспроста,
Немає у них дня і ночі...
Від вітру й морозу криваві вуста,
Родини свої вони хочуть...
Бо доленька їхня украй непроста
І важко на них так дивитись...
Благаю рятунку, в Ісуса Христа,
І буду за всіх них молитись...
24 01 2017 р
Вікторія Р
Чи бачать люди, чи відають, як сироти обідають?..
Дуже сподобався ваш, Віко, вірш, і проблему ви порушили дуже важливу. У мене є вірш, присвята сиротам, коли я його писала, то бачила свою внучку, яка батька зовсім не знала, він загинув коли їй було 4 місяці, а мама її померла, коли їй було 12 років, а нині їй уже 22. Та я ніяк не наважуся той свій вірш викласти у КП, бо коли його читаю серце так калатає, що вже й сил не стає...
Щиро дякую Вам Валентино, дуже Вас розумію, таке життя...і тема ця вкрай болюча, сама писала і сльози блищали в очах.....
Коли гірко на душі , потрібно цим поділитись з людьми котрі цей біль розділять навпіл....
Дякую, Вам Норо, та я розумію, але ж діти--- дорожчі за будь які гроші в світі .... Тому коли сім'я мріє про дитятко , як не своє то з дит будинку вони віддадуть навіть останні кошти які у них є....
Щиро, зворушливо, від душі
Помолитися - це найменше, що ми можемо зробити... Цим дітям невистачає елементарних проявів любові - посмішки, доброго слова, маленького дива - подарунку (чогось смачненького, якоїсь гарної дрібнички...)
Віри, надії, любові Сергій
P.S. Віра без діл мертва...