Пройшлася Моршином, джерельної води
Біля бювету я попила. Ну, й смачнюча!
Тихенько вітер виводив якийсь мотив,
У такт гойдались вільха та верба плакуча.
Піднялась сходами бювету, там картин –
Не полічити – квіти, лебеді, портрети.
Талант і праця! Подив – сонцем до клітин.
Налюбувалася – й до внучки, мов ракета.
Та лепетала мені ніжно щось до вух
І до грудей моїх так трепетно тулилась.
Колядували, танцювали з нею – ух!
І дивне щось в душі у час отой творилось.
Ішла додому. Раптом – «бах!» – і крик качок.
Повела оком – безліч їх у тому місці,
Де йде із озера вузенький потічок.
Стріляє хтось? Та як посмів, отут, у місті?
Мигцем побігла. Стихло все. Лише качки
У плавнях лапи мили і сніги місили.
Згадала, хліб сухий взяла я від дочки –
Для голубів, качкам його я покришила.
Сіріло небо, вечір став уже на старт.
А в домі смакості, що інша доня дала.
Прийшла, спожила. Бог і день похвали варт.
Радіє серце, наче я джекпот зірвала.
Сіріло небо, вечір став уже на старт.
А в домі смакості, що інша доня дала.
Прийшла, спожила. Бог і день похвали варт.
Радіє серце, наче я джекпот зірвала. Гарно-гарно!
