Ось вчинки-
вночі оті зльоти у небо!
Ні,тебе зрозуміти не вмію,
але
відчуваю настрій кожної твоєї клітинки -
це запалює, вабить і кличе.
Що є духу біжу по землі - за тобою, до тебе,-
крізь пихаті ліси і пустелі колючі,
лабіринти
й прогризаючи скелі-
тунелі.
А ще по воді без зупинки -
то калюжі лише, море далі,-
я мов шаленію!
Я палаю - скипає вода і клекоче.
Я так хочу
рішуче, сміливо
зібрати думки про мої почуття
й все сказати тобі!
Але очі,
ці твої очі-
вони крадуть у мене останню надію!
Усвідомлюю , що в безодні їх - гину.
Біль , бо тонуть отак кораблі
у холодному мороку океанів...
“Ні ! - кричу,-
до життя я не втратив жагу!“
Каяття -
в твої очі дивлюсь , мов в останнє.
Вони вже і зорями сяють - ясні!
Чи ж мені?
Сміються грайливо
Й шепотять мрії ночі,
і відроджують в серці бажання,
натхнення до дива!
Ти злітаєш у небо -
для тебе це просто!
І вперше я поряд,
та все ще мовчу.
Я тремчу,
мій відібрано голос
блідою примарою в темряві. Ніч.
Сніг облич
тане, тане - то тайна!
Плекання!
Скажи ,моя в чому провина?
Чом палаю і мерзну водночас?
А ти ж наче щаслива,
бо співаєш й танцюєш!
Твій спів - свіжа злива
і вітер ласкавий - твій танець!
Безмежна година.
Лине мова
гнучкого тендітного тіла.
Наш політ то є відповідь? Так?
І Вмить розумію -
так ! Все - так!
Це - кохання!
Складно в таке поринути? Рване...на межі... Дуже хвилююся за цей експеримент- вперше так писала.
