Гаряча ніч обвила землю сонну,
Я чую кров, що в венах б’є твоїх,
Що розбиває тишу монотонну,
І тане у долонях наче сніг.
Твої слова, мов дим марихуани,
Що в’язко тіло сплутують теплом,
І вже байдуже добре, чи погано,
Ми куримо кохання це разом.
Літаємо, хоч крил не мали зроду,
Сплелися пальці, наче павуки,
Нам жарко…І байдуже на погоду,
Цей опіум ми курим залюбки.
Твої цілунки, мов голки сталеві,
Що морфієм під шкірой струменять,
І знову ми з тобою тонем в небі,
Посеред зір, що лиш для нас горять.
Заснула ніч, накурена кальяном,
І місяць від утоми в небі спав,
Заснули й ми вже від кохання п’яні…
Лиш соловей десь стиха щебетав.
Дуже сподобався вірш. Беру.
Але маю маленьке зауваження: Заснули й ми, що від кохання п’яні… Замініть на Заснули й ми, вже від кохання п’яні…
В тім вирішувати Вам.
Твої слова, мов дим марихуани,
Що в’язко тіло сплутують теплом,
Класно!
От тільки мені чогось соловей видався зайвим... Хотілося б ще чогось накурено-містичного, як сон. Соловей спростив картину .
Втім, не зважайте - це мій суб"єктивний погляд Вірш гарнющий
Дякую, Єлено! Отой соловей виник мабуть того, шо вірш писався ще весною. Наслухалася його тьохкання Втім, перечитала вірш і не можу не погодитися, дійсно кінцівку трохи змазала. Треба виправити на щось типу : " І лиш Морфей пісні хмільні співав". Ну або щось таке.