(із циклу «Грибіана», відгомін на вірш
"Нам просто забракло місця"
автор - Олександр Гриб)
Ти кличеш мене у дорогу далеку,
Давно вже у серці таке відчуття,
Що стану крилата, як срібна лелека,
Закінчиться скоро буденне життя…
Щоденно чекаю тебе на порозі,
Можливо побачу на небі твій знак,
Я стала чуттєва й така тонкосльоза,
І ти вже не той безтурботний юнак…
Про нас не напишуть в любовних романах,
Життєписи різні писали весь час,
Для тебе не я була мила й кохана,
Нас різні дороги вели на Парнас…
Невже нам забракло снаги і бажання,
Що й досі блукаємо в різних світах,
Між нами так довго жертовне мовчання,
І смуток нуртує в бездонних очах…
НАМ ПРОСТО ЗАМАЛО МІСЦЯ
Олександр Гриб
Дорога чекає - не хочеш води попити?
Ти знаєш, чогось не дуже мені на серці.
Ну, добре, тоді ми будемо, як магніти
Тремтіти із ритмами в тисячу мегагерців…
Ти знаєш, а я потрохи уже звикаю
До знаків, розставлених кимось не там де треба
До спалахів сірих неба чужого краю,
Де кожен чомусь не разом, а сам за себе!
Вирішуй - чекати марно, ідемо далі,
Колись хтось напише про тебе в своїх романах,
Бо нам ще встромляти у землю високі палі,
Комусь вистачає дрібничок, а нам все мало…
Ти знаєш насправді нам просто замало місця
Чудова можливість - забути про забобони,
Дивись! Все життя опадає на землю листям,
Допоки ти мовчки малюєш свої кордони…
Однозначно мовчання вбиває почуття, хоча є люди, які розуміють одне одного без слів, а є такі, що спілкуються жестами, але ж це не мовчання а просто інші види спілкування...
Дороги...Дороги... У кожного вони свої. Головне - пройти ними, не схибивши, не образивши нікого, не загубивши себе...і не відвернувшись від Бога. Олечко, дуже гарні рядки! Надзвичайно душевна поезія!
Дякую, Іриночко, за такі мудрі слова. Кого ми тільки не зустрічали на цих дорогах... Хтось пройшов мимо, а хтось ішов поряд... Якщо ми виживаємо у такому важкому становищі, то сили нам дає віра, а віра це і є Бог...
Невже нам забракло снаги і бажання,
Що й досі блукаємо в різних світах,
Між нами так довго жертовне мовчання,
І смуток нуртує в бездонних очах… Прекрасно про сумне.