|
Довго дрімає сонце в схованці…. За вікном золота осінь...
В багровий колір одяглись дерева й куші. Густий туман скупчився, по обрію висів сірою пеленою. Перші сонячні промені ледь-ледь пробиваються і навкруги окраса… ніжно мерехтить в тому сяйві.
Ох осінь, сидячи в електричці, думала Тоня . Вона робила перші кроки в нове життя, а осінь вже завдавала шкоди, для неї ставала не привітною, тривожною. Ще зовсім рано, лише шість тридцять, а вона їде на роботу. Електричка наче повзе, цілу годину іде до Харкова, як кажуть, під кожним стовпом зупиняється.
То все нічого, вранці багато людей, в електричці , як у вулику, якісь розмови. Та хтось і дрімає, а хтось читає газети чи книги.
А от ввечері, коли їде з другої зміни,то зовсім інакша картина, людей мало, йти додому самій страшно. Літом добре, день був довгим та прийшла мінлива, сердита осінь, з кожним днем сутінки приходили раніше, ставало все темніше.
Все частіше задумувалась, коли сама йшла з другої зміни, одна однісінька по стежці, через занадто густу посадку. Ті тридцять метрів її жахали, між собою переплетені дерева і куші, ще бузок і шипшина, часом зачіпає одяг, як у темряві не побачиш, стає моторошно. Електричка часом запізнюється,стоїть на якомусь пункті на запасній колії, перепускає швидкісний потяг, то приїжджає майже опівночі. Спускається з залізничного полотна,
метрів шість донизу. По шлакові і щебеню, ще йти можна, бо з стовпів видно відблиск ліхтарів, а як до низу, то немов у пастці.
Їй здається летить пулею від страху та після дощу по багнюці, дуже не побіжиш, а серце після того, як у зайця, аж вискакує. А що було робити, такі зміни на роботі, що вдієш.
Тоня дуже відповідальна по відношенню до роботи. Старалася, намагалася викласти всі зусилля, щоб якомога швидше навчитися працювати по інструкції, одночасно мала від цього задоволення.
Їй не було, ще шістнадцяти, як закінчила вісім класів. Вирішила йти на шестимісячні курси телефоністок, які проводилися при МТС в місті Харкові, щоб по закінченню там і працювати.
Відколи почула запрошення на курси по радіо, марила цією професією. Батьки хотіли, щоб пішла вчитися на кухаря та вона просто сама поїхала до Харкова, знайшла МТС, працевлаштувалася. Вони коли дізналися сварилися та Тоня запевнила, що для неї це краще, що швидше буде заробляти самостійно гроші. Їй надоїло ці злидні і сварки вдома, що завжди не має грошей на саме необхідне..
Тато працював на залізниці, отримував шістдесят дев`ять карбованців, а мама була домогосподаркою, справлялася з дітьми та на городі. Сім`я велика, хоч четверо сестер вийшли заміж та вдома, ще було троє. Брат влітку прийшов з армії, мав наречену, хотів одружитися і поїхати в Кременчук працювати, бо там краще було з роботою, щоб одержати швидше квартиру. А старша сестра Оля вчилася в Харкові, в технікумі на бухгалтера.
Тоня не раз бачила, як мама сестрі давала двадцять п`ять копійок на цілий день, це було на проїзд і на пиріжки, а та плакала, що мало, що треба на зошити та ручку. Де було взяти більше? Все грошей недостатньо. Батьки допомагали двом заміжнім сестрам на будівництво будинків, вони жили неподалік. Ще дві сестри після училища поїхали на практику в Росію і там вийшли заміж, Батьки їм посилали посилки з продуктами, бо весь час жалілися, що там дуже скрутно жити. Мама весь час казала, та якось воно буде, а насправді жили впроголодь.
Краще було літом, в садку було чим посмакувати та кури краще неслися, що можна було з`їсти яйце. Взимку майже не перепадало, треба було батькові в дорогу дати ,а то часом мама продавала на базарі, щоб купити якийсь одяг.
Тоні дуже подобалась робота, вона завжди з заохоченням їхала на зміну. На курсах, перші два місяці, вивчали теорію, а потім сідали за коммутатор. Спочатку під наглядом старшої телефоністки, а, як зауважень не було, працювали самостійно. Кожного місяця Тоня одержувала сорок п`ять карбованців, була дуже задоволена.
Та одне турбувало, страшно добиратися додому після другої зміни. Зміна закінчувалась о двадцять другій годині, тож додому приїжджала вже майже опівночі..
Батьки не переймалися цим, бо знали, що майже всі працюють в Харкові, вважали, що людей завжди багато їде з роботи.
Дівчина тішилася коли часом дядько Сашко йшов додому після зміни, він жив через дві хати від них. Для неї він був дядьком, бо мав двох синів, десяти і сими років. Сам був славний чоловік, привітний, високий, кремезної статури. Розповідали, що колись в школі займав призові місця по боротьбі. Він працював помічником машиніста в електропоїздах, під кінець маршруту проходив всі вагони, коли бачив її, завжди посміхався, говорив,
- Мала, ти ж не спіши, підемо разом .
Одного разу, був вихідний день, в електричці людей зовсім мало, зазвичай в будень хоч трохи більше, в вагоні сиділо лише сім чоловік. Вона порахувала, дивилася може хто є з знайомих.
На собі піймала прискіпливий погляд одного чоловіка, напевно років сорока, жахнулася, цього чоловіка вже три дні поспіль бачила, та ні разу не бачила, щоб він виходив.
На передостанній зупинці в вагоні залишилась одна Тоня і він. Тільки рушила електричка він встав і підійшов до неї , сів навпроти і посміхався.Дівчина затремтіла, в думках благала Бога, щоб хто - небудь зайшов в вагон. Один його вид лякав її, непоголений, погляд голодного вовка, від ньогоі дуже несло спиртним.
- А ,що квіточко може познайомимося, кілька раз тебе бачу,така гарненька… І не боїшся сама ночами їздити?!
Від його слів, аж мороз по шкірі, здалося захолола кров в жилах. Закололо під серцем, збентежена швидко піднялася і хотіла вийти з цього купе та він поставив ногу на сидіння, перегородив їй дорогу.
- -Дядьку, що ви?
Лише встигла промовити , як відчинилися двері, в вагон і зайшов без верхнього одягу молодий хлопець з в`язкою ключів у руці. Чоловік забрав ногу з сидіння, Тоня пулею вискочила, тремтячими руками відкривала двері з вагону, через тамбур перейшла в інший вагон. Тут присіла, в вагоні цілувалась молода парочка. Їй було трохи незручно, що завадила їм та опустивши голову пересіла подалі. Не знала, що робити далі. Від думок на дві частини розвалювалась голова, обличчя горіло полум`ям.
Адже вона зрозуміла, то пішов помічник машиніста, значить дядька Сашка немає та попросити молоду парочку, щоб провели через посадку не наважилась. Хоча обличчя були знайомі та в яку сторону вони мали йти не знала. Все ж надіялася, може з інших вагонів хто - небудь буде йти в її сторону.
Електричка під`їхала до станції, але ж від неї йти добрий кілометр по залізниці, а вже потім переходити посадку.
Вона вийшла на перон, свіже, сире повітря трохи остудило її обличчя, що ж робити далі? Оглядалася, дивилася по різні сторони, а може хтось хоч до пів дороги буде йти?
На жаль, двоє чоловіків йшли швидко вперед, а трохи далі від перону було темно, майже нічого не видно. Ще й погода капризна, пройшов дощ, небо темними плямами, місяця не видно, лише де – не - де світліше поміж хмар.
По краю залізничного полотна на стовпах горіли лампи, тут і проходила стежка між запасною колією та з колією, яка вела до тупика. Дівчина спішила, декілька чоловік йшли позаду та по дорозі губилися, кожен пішов в своєму напрямку.
Спереді нікого, сполохана тим чоловіком, ніяк не могла відійти від події. На душі неспокійно, вже переходила через колії, щоб потрапити на свою сторону до стежки. Ну нарешті , подумала, оглянулася на всі сторони, прислухалася, було тихо, лише здалеку, від станції чути, як гуділа електричка. Тихо вголос прочитала молитву, перехрестилася, йшла донизу. Після дощу капці трохи ковзали, спускалася не поспішаючи. Раптом почула в посадці тріск, відразу все тіло пройняло холодом, так прислухалася, що здалося вона не дихає. Вже внизу кілька секунд стояла, намагалася впіймати, ще якийсь звук. Тихо, вирішила йти вперед, зайшла на стежку.
Серце гупало, стукало в скронях, думка одна, швидше вийти з посадки. А темно ж занадто, під ногами взагалі нічого не видно,тільки в кінці посадки ледь,ледь світліше, а дерев по боках майже не видно, здається, як у тунелі.
Пройшла кілька метрів, хтось торкнувся плеча потім миттєво схватив за плечі і з силою повернув її в бік, судорога пронизала ноги.
-Ой,- скрикнула.
В пітьмі наблизилося обличчя, перед нею стояв той самий чоловік з електрички,
-Куди так спішиш, маленька?! Я тебе проведу, не бійся.
В горлі стиснуло,, перехопило дух, але тремтячим голосом, немов викрикуючи проговорила,
-Дядечко, не треба, я сама.
Раптом ззаду засвітився здалеку ліхтар, пролунала черга матюків. Коли світло дістало Тоні він відразу забрав руки і відступив в сторону, підсковзнувся та все ж втримався на ногах, бо схопився за гілки, виекти не встиг. Дядько Сашко міцно схватив його за руку, викрутив її.
-А ти що тут робиш?! Що завести до міліції?Кричав на нього і крив матюками.
- Тоню, йди , я зараз дожену,- сказав голосно їй.
-Я тебе попереджав, здам в міліцію,то по електричках шастаєш, просишся переночувати, а тепер вже дітей лякати. Зовсім з глузду з`їхав, вона ж тобі за дитину. Твоє щастя, що тебе догнав я, а не хто інший, якби тебе не впізнав, то був би вже на тому світі,- сердито тормошив його, кинув до землі.
Тоня вийшла з посадки, стояла вся тремтіла, вирішила почекати, вагалася, може на допомогу звати та чула, що той просився, щоб відпустив, просив вибачення.
.Дядько вийшов з посадки ,поклав руку на Тоню,
-Ну не трусися, все обійшлось цього разу, добре, що я надійшов. Ти сходи до свого начальства, поговори, щоб так допізна не працювала, поясни, що немає кому зустрічати. Та батькам гадаю краще не розповідати, вони ж в тебе не такі молоді, знаю, що були проти, щоб ти йшла на роботу.
-Цього мужика трохи знаю, вже майже два роки, як жінка вигнала, а подітись нема куди, ось і тиняється, зимою проситься переночувати в електричці. Він більше в нашому напрямку не їздитиме, пообіцяв мені, тож не хвилюйся та попробуй поговорити на роботі про зміни, для тебе ж краще,- продовжував дядько Сашко.
Дівчина йшла мовчки, тільки слухала, по щоках котилися сльози, не хотіла, щоб він їх помітив, не витирала, а, вони стікали по бороді на плащик. Перед хвірткою подякувала, попрямувала до хати… Йшла і в душі дякувала Богу, що він направив їй допомогу, страх і відчай рвали її душу, страшно навіть подумати, що могло трапитися.
Скрипнули двері з хати, погукала мати,
-Це ти Тоню? Що електричка запізнилася? Чи може з ким йшла?
-Так, трохи З дядьком Сашком йшла,- намагалася сказати,як можна веселішим голосом.
В кухні нікого не було, підійшла до рукомийника, вмивалась і позирала в дзеркало, добре, що мама пішла в спальню, якби побачила її запухлі очі напевно б спитала, що сталося.
-Мамо,я завтра на першу,тож заведу будильника.
Довго не могла заснути на годиннику було вже на пів першу. Все думала, як вона розпочне розмову з старшою телефоністкою, бо такі речі вирішувала вона. Тоня мала надію, що їй підуть назустріч, бо від першого дня практики мала тільки похвалу за культурне спілкування з клієнтами та за швидкість обслуговування. Коли ж була на роздачі заказів по направленням то їй вдавалося зробити це дуже швидко, навіть прозвали метеликом Трохи заспокоїлася, з думками на краще провалилася в сон….
Харків 1968р . Міліція- зараз поліція
05.01.2017р.
ID:
710318
ТИП: Проза СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний ВИД ТВОРУ: Поема ТЕМАТИКА: Філософська лірика дата надходження: 05.01.2017 09:15:14
© дата внесення змiн: 03.12.2020 18:38:02
автор: Ніна Незламна
Вкажіть причину вашої скарги
|