Засидівшись у замкненому колі,
в полоні буднів бранкою щодень,
випурхуєш пташиною з неволі,
муркочучи собі під ніс пісень.
Летиш до друзів, що для серця милі.
Як риба в воду – в однодумців гурт
пірнаєш... і несуть нас теплі хвилі,
і не затягує на дно підступний нурт
ворожості, зміїного сичання
ані отрута непорозумінь...
Купаєшся у щирому братанні,
у позитиві світлих янь та інь.
Розмови тихі, спогади, гостро́ти,
автографи – доробки ж є у всіх!
Є дружня критика і похвали щедро́ти,
і безліч тостів, анекдоти, сміх...
Від легкості аж випрямились плечі –
це зустріч дарувала два крила.
Ну а в душі, немов настав святвечір
і благодать торкнулася чола...
25.12.2016 р.
Таня Луківська зрозуміла, що мова йде про жовтневу зустріч.
Насправді збирали і підписували книги для дітей у прифронтову зону. І поспілкувалися тепло і невимушено.
Добре відобразили світлу, дружню атмосферу творчих людей, як я зрозуміла, Світланочко! Ми щасливі, що маємо доброзичливих однодумців!
З повагою та теплом!
Зустріч з однодумцями-це прекрасно. З коментарів все зрозуміла... Ви молодці, Світланочко. Допомагаю, чим можу з перших днів війни.. Та про це не тут... Може колись і познайомимось ближче...
Дякую, Світланко, і за мене сказала, бо і я цим живу, насправді. А давайте, друзі, Новий рік зустрінемо загальним привітання, подамо один одному руку вітання, хто зайде до нас, той і продовжить ланцюжок дружби, розпочни, Світланко у переддень Нового року, зберемося віртуально у новорічний гурт.
Подумаю, Танюшо. Та це я написала не про зустріч в Ірпені. Днями кілька клубівців – співавтори книги про героїв Небесної Сотні – зустрічалися в Києві. Ми підписали і відправили у прифронтову зону ці книги (мені їх надіслали з Івано-Франківська), плюс я добавила пару примірників нашої – "Мислити і жити Українно". Там дітки дуже потребують патріотичної літератури.
Таню, я ще раз побачила, як окрилюють такі зустрічі, скільки позитиву додають. Майже щодня згадую всіх, з ким познайомилася.
Чудові враження!
Відіслала тобі коментар і перечитала свій вірш... А він наче і про ту зустріч...
Це добре, я свої, оті, що готували для воїнів, відправила до однієсінької, не залишила навіть собі, дякую, що знайшла таку можливість. А хотілося б такого об"єднання віртуального хоча б, скучила за всіма.
Так, Таню. Розбіглися всі по своїх нірках. Спілкування – лише через коменти. Щож, якщо це влаштовує всіх, то нічого не вдієш. А я читала спогади Ірини Жиленко про бурхливе поетичне життя і, чесно кажучи, жаба заворушилася...
Привіт, Серго! Тепле коло було. Приємні спогади. А головне, що діткам відправили потрібну їм літературу. Вже й отримали (дзвонили сьогодні, дякували). Я ще підказала, що з клубу можна вибрати. Тож допомога їм – неабияка.
Чомусь так розумію Вас,Світлано!!!Спасибі від душі,за це що Ви є,така хороша і завжди розуміюча!!!Нехай і Вам вернеться сторицею за добру душу і хороші слова!!!