Своїми думками стелю я дорогу до краю,
Який ти у мене підступно украла й втікла.
Чому так наївно я думав, що пустять до раю
У світі підступності, болю, недолі і зла.
Чому вірив я в те, що хочеш від мене кохання?--
Та винен я сам в тім, що часом тебе купував.
І в ніч льодяну відлетіла ти птахом останнім --
Мабуть не моя, але, мабуть, і сам я це знав.
Мабуть я ззубиа щось таке необхідне й жадане
В думках, що буденною стала чарівна любов.
Ось в ліжко пусте я, неначе в роз'ятрену рану,
Лягаю, кручуся, шукаю тебе знов і знов.
