Від безнадії опускаються руки,
Від безнадії можна потонути.
Ти такий...Та таких міліони.
Але з тобою я знову з собою.
Ти такий,як тисячі перехожих,
Ти не цвітеш в серці як рожа.
Ти тримаєш мене за талію,
Обіймаєш,нічого не кажучи.
Та між нами і так все ясно,
Ти мій подих шматком ненависті.
Я вдихаю тебе щоразу і тримаю тебе беззвучно.
Я хотіла сказати відразу,
Але навіщо,коли це не співзвучно.
Із ліхтарів по темені доріг
І перехресть забитих вже доволі
Я б не шукала серед зимних днів
У ці морози в Бога долі.
Я б не просила,не чекала,
Коли до мене прийдеш ти.
Цього нема і це все сталось...
Я з певністю розводила мости.
І звести знову хочеться,якби ж
Вдихнути пристрасть ту ночами.
Якби ж ти знав,як пахне джміль,
Якби ж ти знав,наскільки олов'яний.
Між нами 30 поворотів і 46 доріг.
Між нами завжди холод, перехрестя.
Між нами завжди безліч перехожих,пішоходів й піднебесся.
Між нами зимні ранки й зустрічі в морози.
Між нами бунтарі,і сонце вже не бачить,
Кому потрібно освітити шлях.
Морозний сніг скрипить під тим узором,
Я бачу лиш тебе, одвічно я в тобі.
І скільки б не прохала труби,мегафони
Все одно між іншими-не ті.
Машини,автостради, мегаполіси,
Міста і села,вулиці й стежки.
Між нами тільки простір,горизонти
І сонні вулиці.
Між нами давно мертві колії.
Між нами стукіт шиб,
Між нами майки й шорти.
Між нами голе тіло і на мить
Мені здалося,що так треба.
Все ж доволі!
Доволі згадувати тих,хто не зі мною.
Від тебе не чекаю я нічого,
Не хочу слів,троянд,не хочу дивних днів.
Від тебе я чекала більш лиш того,
Та і того не варто,все ж облиш.
