у зморі місто спить в обіймах ночі.
спадає сніг у сяйві ліхтарів.
зітхання вітру в тиші цій як злочин,
коли усе у тиші білих снів.
у ночі цій утаєна знемога.
кружляє сніг у холоді мовчань,
які імлею білої тривоги
у спогадах закохань і кохань -
там суєта і сміх, шампанське, квіти
і незбагненно дивовижний світ!..
тепер зима бліда, струпка, сухітна,
закута, скута в непрозорий лід.
але здалля лунають срібні сурми -
розгорнуті знамена шумних свят!
крихкі мережки кружають ажурні
і метушаться, в леті гомонять -
готують казку, може, чародійство
у втомі ночі і у тиші міст -
аж недарма бурхливий і іскристий
їх вільнодумний водевільний зміст...
свята вже поруч, ось вже, очі в очі... -
вже блискітки у тиші білих снів,
коли тривожно спить в обіймах ночі
у зморі місто в сяйві ліхтарів.
"імлою білої тривоги"; "здаля"; "кружають" – неологізм. Ем Скитаній, маю прохання до вас: підтримайте суспільно-корисну ідею. вона в "еволюції сайту поезії", допис від 08.11.16
...то певно зимова сплячка...- лінь просто "заливає" усе тіло...але я борюся 
