Чому приходиш знов до мене в сни,
Куди тебе я більше вже не кличу?
Я птахою пірнаю сама ввись
І тільки зрідка, інколи курличу...
Чому приходиш знов до мене в сни ?
Ті спогади здригають мою душу...
Ось там... за пагорбом,- зосталось до зими,
Вже спокій листопада не нарушу.
Вже б краще ту доріжку ти забув,
Вона згубилась так, як гублять речі,
Каприз примхливий попри нас майнув
Лиш голос...руки, мужні твої плечі...
Залиш мені мій спокій в листопад,
Хай листя падає..воно ж бо осінь...
А як весна насниться в зорепад,
Скочуся маревом в сріблисту просінь.
Росою встелю я тихесенько траву
У ночі теплої, в вишиванім подолі,
Не клич у сни, я більше не прийду,
В твоїх згублюся лабіринтах долі.
ДЯКУЮ
тихесенько 
