Момент истины.
Чомусь так припекло поплакати, що навіть смішно стало. Ну що не так? На перший погляд, все добре. Листопад одміряє день, як той кравець, котрому скільки краму не дай, а все без остачі. Зима надсилає своїх перших гінців - білосніжні візерунчасті кружальця.Гордовито виступаючи в ритмі плавного менуету, падають сніжинки прямо до ніг і сірий морок розсіюється мереживною завісою, хоч і без грайливих сонячних зайчиків-пустунців, що додають святкової урочистості.
Краса...
Чому ж тоді сльоза жебракує на порозі, чи в шибку стукає? Дощитиме відчуваю, дуже скоро. Так солоно дощитиме, ніби хмарки пролітали над Мертвим морем і випили його все до самісінького дна, а сюди пролитись прийшли. Хмарка теж жіночого роду.
Чи то криза жанру? Так пишеться, хоч руки зв"яжи за спиною, але й зав"язані руки - це не зав"язані очі. Можна читати, дивитись, думати. Ні, тут щось інше.
Може криза віку? Так яка криза у 35???? Та риска взагалі застигла на цій цифрі до скону, бо душа молода й вічна. Коли мова йде про вік, жартую: "У бальзаківському й помру". При чому маю на увазі, найперше значення цього вислову. Бо сучасні жінки розтягли його до неймовірних розмірів, що дає невизначеність кокетливого зізнання.
Хіба що?..
Одні жінки плачуть тому, що не отримали чоловіка своєї мрії, інші - тому що отримали чоловіка своєї мрії.
Аннета Кольб
Цікаво. Я замислилась. Щось таке в цьому є.
Ні...це таки інше. Ага! Інтернет зник, світ закрив браму і взагалі потух...Та ж працює! Ще й смикає на подвиги: годі скніти, трудись, твори. Або хоч утни щось...
Таки утну, вже ідеї є. Часу лиш обмаль, бо він просто нахабно втікає, а це вже гнітить. Бо і вбити ж може...
Час часто вбиває тих, хто намагається вбити його. П'єр Буаст
Кортить же втиснути всі крихітні задумки в той короткий проміжок, під назвою життя. Нелегко, але спробувати можна.
З чого ж почати?
Почну з того, що відкладу оте ПОПЛАКАТИ на потім, як звільнюся від клопіт. Спочатку, жарт для затравки, як антидепресант ковтну, далі для релаксу щось, на кшталт "Лебедя" К. Сен-Санса послухаю, а пізніше можна й на важкий рок перекинутись...Тонізуюче? Ще б пак! Тоді прокинуться всі, досі глибоко сховані ,таланти десь у нетрях невпевненості та лінощів. Ну якщо й не прокинуться, то хоч заворушаться.
А якщо спатимуть і далі, то хоча б ту крижану солону скелю почну підтоплювати сльозами сміху.
Агов! Сміємося разом. Допоки ми сміємось над собою, ми нездоланні. А потім і поплакати можна...ну так для очищення душ, якщо не своєї,то хоч чужої...
Коли прекрасні жіночі очі затуманюються сльозами, бачити перестає чоловік.
Альбер Турньє
ОСЬ ВОНО!
Відповідь просто перед очима.
Такий собі сміх крізь сльози. Стратегічна зброя прекрасної статі.
18.11.16.
хочеться читати і перечитувати...така щира сповідь...і віриться кожному слову...і поплакати хочеться...і випити(за тих,кому завжди 35)... Ліно,так майстерно змальовано!
От цікава, але абсолютно жіноча логіка у Ілеї: жінці погано - треба поплакати. Чоловікові погано - іди працюй. Але при цьому, якщо вірити Альберу Турньє, він, чоловік, перестає бачити. Тепер ясно, чому у фрезерувальників і лісопильників не вистачає пальців
Лина Лу відповів на коментар Дантес, 19.11.2016 - 23:04
Я дещо про інше писала, але вже як прочиталось... Це я про коментар Ілеї.
Он скільки талантів заховано у Вас,Людмило: і музичних,і поетичних,і прозаічних...а зі сльозами таки виходить негативна енергія у жінок...а в чоловіків під час виконання важкоі фізичноі праці...
Лина Лу відповів на коментар Ілея, 18.11.2016 - 22:04
Та які там таланти? Так,просто проба пера.Дякую,дорога, за теплі слова.Дуже приємно,що там казати.
Жінкам - проплакатись... чоловікам - пробуха...
Е ні! Краще таки просміятись. Обом.
А тут ще й Місяць, та ще й повний-повнісінький, якнайближче до Землі підкрався, з 48 року такого дива не було.
Ліно,так майстерно змальовано! 
так - и не иначе! главное - не забывать в самый подходящий для применения момент!
