Намагався читати тебе, як розгорнуту книжку,
Поміж аркушів білих шукав різнобарвні думки:
Десь була ти серйозною, десь несерйозною трішки,
Проте теплі на дотик були геть усі сторінки.
Я читав як в дитинстві ти гралась із сонячним зайцем,
Як ходила між вишень стежками на отчий поріг,
Як сварила кота, що не хтів повиватися, пальцем
Як пекла із піску полунично-ванільний пиріг.
Я читав оповідки про перше кохання велике,
Про гарячі обійми, цілунки, мов липовий мед.
І про щастя, що в ніч на Купала кружлялося тихо,
І про осінь, що мокла сльозами та кутала в плед.
Я обачно гортав із цікавістю кожну сторінку,
Углядавсь у рядки і у те, що було між рядків –
Бачив мудру, розважливу, милу і лагідну жінку,
Чув стук доброго серця, душі благородної спів.
Прочитав тебе впоперек, вздовж і по діагоналі.
Констатую: добротний, чіткий і захопливий текст.
Ти пиши себе, знай, я читаю тебе і надалі,
А читати тебе – мій стійкий безумовний рефлекс.
На моїй сторінці хтось інкогнітом з підписом "хтось" скопірував рядки вашого вірша і вставив в коментарії. Я не думаю що це були ви, тому просто ставлю вас до уваги, що у вас з'явились прихильники вашої творчості, які вже користуються вашими віршами, як цитатами. А цитату мені написали таку: "Ти пиши себе, знай, я читаю тебе і надалі"... Можливо це з іншого вірша, але я довго шукала автора і вірш з таким рядком, але знайшла лише ваш віршик. Мені було цікаво перечитати його повністю після одної маленької інтригуючої цитати. А тепер цікаво хто ж це "хтось", який себе так підписав. Гарний у вас віршик. Я бажаю вам успіхів у творчості і безкрайнього натхнення.
Це ж треба яку цікаву історію Ви мені розповіли! Коло "підозрюваних" ніби й не дуже велике, але основна його маса - неідентифікована. У будь-якому випадку, міркую, що та людина Вас знає, і, цілком імовірно, захоплюється не тільки Вашою творчістю, але й Вами! Як-то кажуть, все таємне колись стає відомим. Можливо, той Хтось набереться сміливості і відкриється, чого Вам і бажаю.
Дякую, що знайшли цей вірш за одним рядком, навідалися і поділилися розповіддю!
Мабуть, пані та між сторінками заклала магніти,
Прикувала до себе і погляд, і думку, і серце.
Безумовний рефлекс - зачитати всі тексти й зотліти
Від тепла іі сонця. Ця жінка не з меду, а з перцем.
Люди, наче книги. Немає НЕцікавих, є НЕзацікавлені в тому змісті читачі)) і коли все складається, як має бути, народжуються такі історії, як у твоєму вірші!
Крім магнітів, міркую, там були запаси тротилу,
Які детонують на кожен захопливий вигук.
Тому обережно читаю я панночку милу,
Щоб не спопелив до кісток мене сонячний вибух.
Згоден, можна кожну людину охарактеризувати як книжку, а у кожного читача є свої уподобання за якими він і підбирає для себе це цікаве та захопливе “чтиво”. Тут щойно гасло у мене народилося: “читаймо, бо книжки того варті”)) Дякую, Оленко!