в пору мерзлу ненароком сонце осені в туман
хмар відкине білий локон і осяє скраю лан.
вітер здійме вгору листя, з гілок зірвану печаль
в косах осені барвисто листопадно звіє вдаль,
зашумить в обпалих кронах в осінь музикою лір -
стелить оду лунно в лоні, степом травами узір.
і стемніє небо хмарне, до чуттів добавить сум,
і марнотність всяка марна - дотик до високих дум.
і абстрактно небосхили закрапковує імжа -
сонцесяяння в екзилі, у вигнанні і душа.
парасолю над собою прилаштуєш від негод
і неспішною ходою йдеш в самотності самот.
лише спинишся на хвильку прикурить від сірника.
на годинник глянеш... - скільки?..вже година там яка?
далі йдеш сутулий містом у байдужості пустій
крізь сльоту у день імлистий, у дощевій млі густій......
...йой! хто завгодно, але не москаль...і дякую за відгук на віршик 
теж гарно... а Ви Шишкін-Куінджі... 
...дякую!
