Ця осінь прощалась. Та тлів ще придуманий світ,
Туливсь до бруківок червоно-багряним лататтям.
Оголений клен сиротів біля наших воріт,
Мов жертва нещадного вітру у час розіп’яття.
Отам поміж віт позостались образа і біль.
Яким ще богам знадобилась обідрана жертва?
В придуманім світі лишилась лиш
слів твоїх сіль…
Й довірлива пам’ять дощами ніяк не зітерта.
У місячнім сяйві, мов в докорі, зчулиться клен.
Як той пересмішник, пограється вітер з гілками.
Придумаю світ, де відлунить у сто раз рефрен:
«Тебе там не буде...» –
шукатимеш мене роками.
Гарний вiрш, Олено. Це вже у об'екта, до якого звертаеться героiня, такi реалii життя. I захочеться у чудовий свiт, але життевий сценарiй буде вже написаний зовсiм iнакше. Ну, як кажуть: "Хотiти - не шкiдливо".
Тiльки от може вам у 5 рядку, аби яскравiше звучало, слово "позостались" замiнити на "заховались" - "Отам помiж вiт заховались образа i бiль".
У місячнім сяйві, мов в докорі, зчулиться клен.
Як той пересмішник, пограється вітер з гілками.
Придумаю світ, де відгукнеться сто раз рефрен
«Тебе там не буде»
Це вже у об'екта, до якого звертаеться героiня, такi реалii життя. I захочеться у чудовий свiт, але життевий сценарiй буде вже написаний зовсiм iнакше. Ну, як кажуть: "Хотiти - не шкiдливо".
і дякую 
Особливо оті листочки на прищіпках! 
