Ми часто повертаємося до тієї пісні, що запала в душу, до тієї страви, що подарувала нам неймовірний смак, до тих людей, після зустрічі з якими прокручуємо в голові теплість розмов. Ми повертаємося по ще одну порцію – цього разу більшу, яка б усе-таки дала нам насиченість. Та чи можлива ця насиченість?
Ось уже вчетверте відбулася зустріч учасників «Клубу поезії» в Києві в бібліотеці КПІ, що сприяє таким заходам й охоче надає притулок загубленим душам поетів, які прагнуть «вийти зі своєї зони комфорту» – розвіртуалитися та прочитати іншим свою поезію. «Творці слова» частували присутніх цікавими римами, містичними образами й неординарним поетичним світоглядом.
Зустрічі зазвичай мають атмосферу сімейного домашнього перегляду хорошого кіно. Але є один великий плюс такої атмосфери – вона відкрита для кожного, бо дуже прагне, щоб у її сім’ї було не 5-ро, не 10-ро людей, а значно більше. А ще після «перегляду кожної короткометражки» ми ділимося своїми враженнями, порадами, зігріваємося теплим чаєм/кавою, смакуємо handmade варенням, конфітюром тощо.
Напевно, рекордсменом зустрічей можна вважати пані Світлану (у «Клубі Поезії» *Svetlaya*). Вона привідкрила слухачам завісу до свого серця – через інтимну лірику. Там і сум, і радість, і осінь, і весна, і розлука, і зустріч – усе переплітається в силі кохання. Один із таких віршів мали нагоду послухати:
краплинки суму…
мені бракує твоїх блакитних очей
з відтінком невагомо-сірих хмаринок
мені бракує наших спільних кішок-ночей
і днів суцільно помаранчево-щасливих
в липневій спеці краплинки суму
складають крилаті орігамі-мрії
мені бракує твоїх теплих обіймів
я ще й досі дихаю ними...
Пані Тетяна (у «Клубі Поезії» Туся Татарочка) не просто декламувала вірші, а за допомогою рухів передавала настрій своїх поезій. Крізь поетичні рядки ми занурювалися в краплі дощу: від несміливого – як кроки немовляти – до сильного, шквального – яким буває перше кохання. Напевно, кожен з вас бачив, як осипається сакура (гаразд – будь-яке дерево, що цвіте) чи принаймні дивилися аніме, де головні герої прямують вздовж алеї й захоплено спостерігають за квітами-метеликами, що літають навколо них:
ЧТО ЭТО…?
По японским мотивам
Что это…?
Летит снова на ветку…?
Опавший цветок…?
Нет, то вспорхнет…
Бабочка!
Желаю Вам,
Что бы все Ваши опавшие годы,
Вспоминались,
Как прекрасные…,
Разноцветные…
Бабочки!
Надзвичайно цікаво було слухати пані Людмилу (у «Клубі поезії» *Selena*) – її поезія – це цілий букет образів, сповнений містичності, філософії та глибоких смислів:
Місячний якір
Сполохана тиша кудлатим безсонням,
А грози стрекочуть – лайнІ крезарі...
В Сорочинцях осінь. Розхлюпалась бовдня
В благенькій грабарці, що віз грозовій...
Сутулиться темінь в жупанчику мокрім.
Опришенко-Вітер – танцір в комишах.
– Ви бачили?
...................Бачили?
...........................Падає якір –
Той якір, що місячну скриню
...............................скрашав –
Упав,
Зачепивсь
У тремтячому вітті –
Вилискують мокро-сумнющі листки –
Розгривлені клени піймали у сіті
Мелодію ночі в розхмар’ї сивкІм.
Мені би,
В серце твоє,
Якорем впасти –
Хай срібло узорить стежі межи нив
Й мережаться руни в рахманні зірчастім
Де янгол зернятко у щастя зронив.
Також нарешті до нас завітала активна учасниця «Клубу поезії» пані Єлена (Єлена Дорофієвська) – дуже відкрита особистість, від якої так і б’є ключем енергія й позитив, тому й не дивно, що поезія в Єлени то енергійно заграє до нас, то надихає, то занурює в мантри осені:
Моя осінь (Ти так і не відчув…)
А осінь ця не схожа на твою,
Бо в ній є час для стриманого суму.
Від тебе я, мабуть, таки піду -
Я прошу, не вертай. І не шкодуй,
Що так і не відчув моїх.... парфумів...
Що ти не доторкнувся до плеча,
Не відшукав на тілі темну крапку.
Що так і не встромив свого меча
В... осердя віри дивного дівча...
Мої вірші залиш собі на згадку...
Довірливо горнулася до рук...
Але щоразу – тиша й заборона.
З усіх любовних сумішей, сполук
Обрала найсильнішу із отрут –
Розлуку, мов гірке вино червоне.
Ще стигне сум.. Та знаю – пройде час,
Я відновлю порядок й рівновагу...
На жаль, не вийшло з тебе й мене... нас.
В безкомпромісній тиші обрій згас.
Тебе я... ще... -
яка ж стражденна спрага!...
Та пройде час...
І вилікує час
цю осінь,
у якій не стало нас.
Читали також свої вірші Катя Ткаченко та Мар’яна Мисько. А чоловічою поезією нас радували Геннадій (golden-get у Клубі), Валерій Коляда та Віталій Островецький.
Ви ще вагаєтеся, чи приходити до нас? Тут не діє правило: «Краще сім разів відміряти, а один раз відрізати», у нашому випадку – це сім раз прийти (щонайменше) :) До нової зустрічі! (приєднуйтеся до нас у спільноті «Поетичні частування (Клуб Поезії)» – https://vk.com/poetychnichastuvannia та https://www.facebook.com/poetychnichastuvannia/).
Автор тексту – Мар’яна Мисько
Щиросердно вдячна вам за затишну організацію чаювань і такі теплі слова в мою адресу
в мене до вас пропозиція - можливо краще їх зробити фіксованими до (наприклад - 1 і 3-я субота місяця), щоб намайбутнє хтось заїздом, хтось проїздом, хтось з околиць, хтось у відрядженні міг заглянути?
Натхнення вам у започаткованій справі
Дякую за пропозицію, ми її розглядали) Однак буває так, що саме в суботу в бібліотеці санітарний день або ж у п'ятницю чи суботу свято та люди їдуть за місто Тому наступний раз (якщо все буде добре) - 5 листопада, приходьте P.S. І дякуємо за побажання
Обов'язково приходьте в суботу 5 листопада (бібліотека КПІ) на зустріч о 14.00 
та запрошуйте друзів 
Тому наступний раз (якщо все буде добре) - 5 листопада, приходьте 
