Давайте бути щасливими. Просто щасливими, а не шукачами щастя. Яка різниця, хто винуватий, а хто правий, якщо кохана людина плаче? Навіщо майструвати терези, коли можна обняти і забути. Ми ж не перебираємо гниле лушпиння від картоплі, коли варимо борщ. Насолоджуємось борщем і забуваємо, що лушпиння просто перегниє.
Бог справедливий так, як має жити справедливість. Можливо, зовсім невинна людина облита брудом і затримана в в'язниці для того, щоб ранком Янгол не забирав душу, котру збила машина на великій швидкості.
Обійми - це така ж велика сила як думки і молитва.
Можливо, ми щасливіші за самих Янголів? Ми знаємо смак шоколаду, кави, бачимо колір неба. А вони?.. Ми не знаємо, що їли Янголи, який колір вони бачили.
Треба сумувати осінню за осінню, під дощем-за дощем. Треба любити сум і радість, гірке і солодке. Без одних відтінків не побачити інших. Без світла-темряву. Справді. Бо вміємо бачити різницю.
Збирайте дні в подарунковий коробок. Всі дні. З сумом, біллю, розчаруваннями, зрадами. Нових років буде зовсім декілька, зим і весен ніколи не буде двісті в вашому житті. Збирайте дні. Дні із щастям, а не з лушпинням від картоплі. Її місце-перегнити.
Так і образи викиньте. І терези для вимірювання справедливості і правильності. Краса завжди в чарівності маленької недосконалості. Як в картинах Гапчинської. Як в сльозах сьогоднішнього дня. Як у посмішці коханої людини.
