Знову сіється дощ і змиває останні сліди,
По-осінньому сумно стрибають краплини в калюжах.
Нікуди не спішу, мене клени просили сюди.
В цій живій галереї причаївся світ небайдужих.
В цьому світі краси мене осінь дощем обійма,
І магічно виймає з душі найчутливіші ноти.
Серед люду й машин - в цьому світі мене вже нема.
Може, я оцей дощ? Так, цей дощ відчуваю на дотик.
Відчуваю листок, іще мить й полетить у світи.
В реверансі прощальнім для когось він буде прекрасним.
А той хтось – це поет, що не зможе байдуже пройти,
І у вірші навіки це танго осіннє не згасне.
Гарний вiрш, Олено. Досить цiкаво розгортаються подii. Дуже красиво ви описали навколишню природу, яка завдяки осенi cтала чарiвною. Так а чому не зможе пройти байдуже повз такоi осiнньоi пригоди лише поет? До цього i iншi дiячi культури також не байдужi - художник, композитор, скульптор, театральний дiяч, кiнорежисер.
Тiльки от у вас 4 рядок буде красивiше звучати, якщо туди ще додати слово "лиш" - "В цiй живiй галереi причаiвся лиш свiт небайдужих".
Повз той клен якраз всі інші пройшли байдуже, бо я так захотіла (як автор).
Додавати нічого не буду ,бо порушу віршовий розмір рядка (5-стопний анапест).
До того ж звучить він красиво.
в третьому рядку дуже складна, незрозуміла конструкція. напишіть простіше, а рими гарні там "ходи, підійди, води, сюди, сиди, зроди"; в рядку 8 після "дощ" коми не треба