Нам випало, сину,
Досіяти ниву.
Ще прадідом розпочату,
Хоч війни косили,
Наш рід не спинили,
Чуже не йшли позичати.
Зерно до зернини
Збирали в торбину,
Несли українське жито,
А в нім – наша доля,
Тяжка й невідома,
Та гідна того, щоб жити.
В Майдани і війни
Десь, може, й невміло
Вкидаєм зерно те, сієм,
А вже, коли вродить,
Ми станем народом,
Відхрестимось від Росії.
17.02.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
Справжні українці прагнули і прагнуть бути вільними і не тільки від росії, а й від власного панства...Мені сподобався стиль написання вірша. Для мене це новинка...
Так, пані Ганно! Українці завжди борються за свою незалежність. Постійно нашу багатостраждальну Україну загарбують то ті, то інші. Ніяк не можуть залишити нас у спокої. Бо ніяк не можуть змиритися, що у нас кращі землі, талановитий, працьовитий народ. Але будемо вірити, що перемога буде за нами.
Дуже складний мелодійно, але який правильний тематично вірш! Доля України дуже складна. Будучи християниською, по своїй суті, вона опинилась під гнітом величезного і агресивного ординського наброду кочівників-сатанистів. Хижа ненависть і лють цього монстра століттями пригнічувала, обкрадала і знищувала Господній край. Але мине лихоліття і зацвіте Божий сад, дивним ароматом благоухаючи народам світу.