Вже догоріло літо в сонячнім промінні,
Занадто швидко сохне листя і трава,
Жалкую, що змінилася пора осіння,
Раніш була червоно-жовта, золота…
Було спекотним літо, як вогонь пекельний,
Не часто небо дарувало нам дощі,
Зміліли ріки, береги - немов пустеля,
Колодязі стоять пусті і мовчазні…
Не чути скрегіт корби й брязкіт ланцюговий,
На клумбах квіти, як гербарій-сухостій...
В яких краях ти, Осінь, одяг свій святковий
залишила й прийшла жебрачкою в свій дім?
Мабуть сумуєш, ніби мати, за синами,
Що не побачать вже твою живу красу -
Ніхто не залікує рани орденами,
Назавжди в серці горе втрати, біль і сум…
А може Осінь така тепла, наче літо,
Щоб як найдовше наших воїнів зігріти...
Всі веселі вірші про осінь, я написала до війни...
Вчора прочитала сатттю про три прогнози і три сценарії війни, а також, що буде з економікою і нами... Знову стало так сумно на душі, серце реально болить, як рана
Про наболіле... Спонукали і сумні новини, і моя прогулянка в парк... Листя дійсно не виграє яскравими барвами, як раніше, воно спалене, скарлючене, і люди гуляють по алеях у задумі мовчазні...