В час бурь, північних вітрів самоти я не скажу тобі прощай
Цей світ нам дарований Богом з усім що є в нім на двох
Ми піднімемось серцями в небо аж до зірок
Скільки ще усього треба пережити ти прошу надію не втрачай
Час усе розставить і все буде наяву а не тільки у снах
Просто не бійся і зроби перший свій крок
І нехай між нами зараз континенти і води океан та я віритиму у нашу любов
І хай це стане лише як мить, як привід ілюзії і холодна вода сховає у хвилях
Повір, після сотень століть наш Титанік підніметься із глибин чекаючи знов
Як і вперше залишаючи спогади в цих чужих нашим душам стінах
Вірю що прийде колись мить і зустрітись зможемо ще раз
Десь у закутках світу, в небесах чи чужих собі ідеалах
І повернеться присмак згаслих тоді почуттів
Ніби і безглуздо, і так все наївно вірити ще будемо і нас
Змінить щось незнане, і поверне у темних кулуарах
Між не знаних нам і нових далеких світів
Оптимістично! 
