Під прапорами ми ішли, стилився дим.
Довкола рясно зацвітали, пахли квіти.
Шуміли трави і я був цілком малим
І бігли поряд такі самі чиїсь діти...
Чекав і слухав наш похід Єрусалим.
Велике море і човни риплять старі.
Несуть у пащі і диявольські тенета.
Позаду люди і церкви і вівтарі,
І під ногами вся пульсує ось планета,
Морська безодня, наші весла, якорі.
І десь у Англії туманній і живій,
Лишив я яблуню неїджену, цнотливу.
І у похід на м'ясо дике і на бій,
Пішов з братами у далеку і красиву,
Священну землю упиватись лоном змій.
І зла пустеля, попіл вітру і піски,
Нас удорослили і вивели з під саду.
І покришили наші лати як луски,
І не пливли ми, а повзли неначе гади,
Втягнувши дужче силу волі і паски.
І Боже місто ось відкрилося, міраж.
Ландшафтом вилилось піщаним і тривогой.
Чекав диявол Саладін, пекельний страж.
І Річард креслив наші душі перемогой.
Рядами світ нас споглядав як свій пейзаж.
І стіни камінь, вежі небо посікли.
Там десь зростала на місцевості Голгофа,
З якої кров'ю і водою протікли,
У наші яблуні - Хреста і Саваофа,
Джерела різні, у британськії гілки.
Змели ми браму і прорвали перший ряд,
Тюрбанів, шабель і борід щільні ватаги...
Хрести на грудях і під ноги дії втрат,
Ми пробивались до ріки немов зі спраги.
Плели дерева нам місцеві небо грат...
Манило місто, всіх чекало і звало,
Хрипіло жаром, дзвінко кликало, жадало.
І бились люто ми з півмісяцем... Тягло
Воно в обійми... І мечі були як жало!
Єрусалим впустив із них своє терно.
12.08.2016р.
