|
Це така невагомість, коли ніби і добре, а ніби то й пусто(себто нічого поганого).
Це така легкість, тримати все в жмені, і сіяти тоді коли ти сам хочеш того. Коли земля скаже шо “час”.
Люблю блукати далекими дорогами, в розмовах. Ходиш , ходиш, і ніби легше стало і ніби відпочив.
“Блукаю”, бо наклали вето на письмо.
Та й щоб там не було, просто згадуй дитинство. В моїм випадку 8зе, пахучі кущі рожі(пелюстки яких не завжди доживали на варення))), чорнобривці, ромашки, піони(трендового кольору “Марсала”).
Гора, яка здавалося сягає неба, а зверху, будучи на ній ти бачиш все, поля яким ні краю,ні кінця, і безкінечні дороги(протоптані, прокладені, самостійно на 3му левелі життя). І ти шось собі мрієш, хоч скільки би тобі там не було, ти кричиш, і тобі весело. Хмарки маленькі, як і ти. Тільки велике серце і світ, що навкола, але тобі і на нього вистачає любові.
А там вже і сонце сягає свого епогею, метушаться люди. А в мене завжди спокій. І квіти. І знову пееечення. Цвібаки і пироги. І хліб усьому голова. А в повітрі любов витає. Какао( воно там найкраще, зрештою як і все).
І висипаєшся тільки там. І домом я вважаю 8зе. Де ріс, де бив коліна, де просидів дні на проліт у холодних водах “Золотих” річок, де мав банду, де “всипали на горіхи”, де вперше сів на біциклі, і їхав, їхав, їхав; де любили, де берегли, де вчили життя і найсвятішого-там і дім!
Минулого не повернеш, але ти можеш повертатися туди де воно творилося. -Повертайся…
-повернуся, обіцяю!
ID:
683703
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 14.08.2016 20:44:04
© дата внесення змiн: 14.08.2016 20:53:36
автор: 8Miriam8
Вкажіть причину вашої скарги
|
