Будинок зводиш у собі з цеглин
уподобань, характеру і вміння.
Будуєш стіни силою стремлінь,
цементом віри скріплюєш каміння.
Ось, ластівкою мрія на даху
і журавлями спогади тріпочуть...
Думки-втікачки кішкою страху
з підвалу в темінь зиркають щоночі.
Одна кімната, - де цвіте герань
палким вогнем кохання пурпурове.
Як сонячно і тепло там, поглянь,
як пристрасно з почутої розмови..
А в іншій - на порожньому стільці
в уяві зустрічаєшся із тими,
кого образив словом в суєті
і спільний шлях ніколи вже не йтиме.
Найтихша - третя, де одним одна
поетова душа живе відлюдьком.
Осяяння торкається вікна
і пахне небом синя незабудка.
прекрасно - особливо ж у третій кімнаті... так, прекрасно - і морозно по шкірі чомусь... щось тут дуже справднє заховане
Окрилена відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую Вам, пані Валю третя кімната - найзагадковіша, внутрішньо-перспективна. Дякую за Ваше бачення й осмислення. А щодо третьої кімнати - то є навіть такий психологічний прийом у роботі із образами чи втратами. Коли немає можливості відпустити людину чи думки про неї наживо, зробити це уявно. Це гарно описано в Ірвіна Ялома "Психотерапевтичні історії"
Окрилена відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую Вам, Оксано! Усі люди архітектори свого життя, але інколи про це й не здогадуються, або ж передають уповноваження іншим. А потім нарікають на життя... Бажаю Вам успішних життєвих проектів та перспектив
Архітектор наших душ - Наталі. Відразу згадав "Городок в табакерці" Володимира Одоєвського. Неймовірні відчуття від ніби простого. Я тоді (коли уявив це) зрозумів головне: Чудо- воно в нас. У тому, що ми робимо своїми руками, своїми думками. І спасибі Вам за те, що Ви э.
Окрилена відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую , Гено , за душевну щедрість. Люблю Ваші посилання і широкі алегорії Дуже ціную
Так, Наталочко, душа поета - то особливий світ і пустодзвонового галасу вона не потребує.
Окрилена відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Особливий і крихкий, іноді аж занадто... Тому й варто цінувати можливість усамітнення. Існує думка, що важко залишатися на самоті тим, хто має конфлікт (із собою) чи світом. Але, якщо добре подумати, то й світ тепер невротичний і неспокійний. Квітучих Вам світів, Валю, зовнішніх і внутрішніх. Дякую щиро за роздуми