Людино, краплино,
крихка і вразлива, цей світ –
така незбагненна й жорстока
подекуди штука!
Фортуна гукне
і зненацька промчить, як болід,
та це не поразка, повір,
а життєва наука.
Бо що вони варті –
облудні хисткі міражі?
Впіймаєш комету за хвіст,
а вона в тебе – жалом!
І заздрощі труться довкола,
мов чорні вужі,
а ти не вгамуєшся,
все тобі мало і мало.
І вкотре штурмуєш вершини,
скипаєш, гориш,
і дуриш себе, що десь там
заховалася мрія…
Спинися на хвильку якусь
і задумайся лиш:
пацьорка дощу мерехтить
на смарагдових віях
умитої небом землі,
а на гілці он тій
тріпоче листок малахітовий –
ніжний метелик…
А ген крізь розпатлані хмари,
як вовна, густі,
розхлюпався сонцем медовим
наповнений келих.
Хіба ж не у цій дивовижній
і звичній красі
ховається мить неповторна
й така незбагненна!?
І ти – перетинчастокрила
бджола в кулаці
цього макрокосму,
пульсуючий згусток у венах.
Нехай на планеті –
мільярди таких, як і ти:
дрібних, непомітних
в шаленому звичному русі…
Люби цю нестримну вібрацію
світу,
світи́ –
ти мусиш!
Ах, Наталочко, які правдиві слова, замережені прекрасними метафорами Дійсно, ми так часто біжимо за своїми мріями, не розуміючи, що щастя - тепер, в цю мить, довкола нас. Дуже гарно!
Наталя,який чудовий,який глибокий твій вірш!...тут стільки вібрацій...стільки емоцій...стільки віри й краси,що бракне слів висловити...
Люби цю нестримну вібрацію
світу,
світи́ –
ти мусиш!
світи -
ти можеш
і мусиш... - так би я сказала про Вас
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, люба Валю! Стараюся... Хоч іноді внутрішнє полум'я в силу певних обставин притлумлюється, та все ж знаходяться сили, щоб потроху підживлювати цей вогонь. Завжди Вам рада!
Хороший заклик у фіналі, Наталю. Змалювали наше життя, несамовито плинне, як завжди не туди, а люди не можуть його виправити... Бо жити по законах Бога - ЗАСЬ!