Я спиваю красу, як поживно-цілющий нектар
Із живих килимів припсільської моєї природи,
Мов усмішка дитяча, від дива душа розквіта,
Щоб небавом озватись до світу віночком мелодій.
Наче вперше, пожадно вдихаю густий аромат,
Піднімаюсь у небо на крилах дзвінкої сюїти…
Отакого привілля шукать по чужинах дарма,
Хоч би десять життів довелося для цього прожити.
Я навалу проблем зустрічати ізвик сам на сам,
І не буду ніколи Всевишнього згадувать всує,
Та упевнений твердо, що нас порятує краса,
Якщо ми її самі від варварів диких врятуєм!
Це так. Краса потребує захисту від варварства і починати потрібно з себе.Спочатку самим не бути варварами. Дякую за своєчасні і правильні месиджі. Напевно найстрашніші люди це ті, які це все знають і розуміють, проте стосовно комусь іншому.Тому у вас, Віктор, і присутнє тут ще й: "Починай з себе". Дякую.
Дякую.
Саме так - краса. І честь. І совість. Чудова поезія, Вікторе!!! 
