Люди з очима, що бачили вічність впритул,
В мирному небі шукають між зір безпілотник:
Важко вертатися їм у людську суєту,
Ледь не попавши до енно-Небесної сотні.
Люди, що свисту бояться, і тиші, мов грім,
Спати не можуть, бо поруч нема автомата.
Може загоїться все це із часом, окрім
Дір у душі без Василька, Романа і Гната.
Людям, в яких тече кров замість звичних нам сліз,
Пам'ятний біль: Іловайськ, Красногорівка, Щастя….
Сколює душу байдужість на рідній землі
Людям, що спили до краплі вогненне причастя.
Людям з очима , що бачили вічність впритул
Правда цих слів пропікає до самого серця,
Адже не з теорії знають позірність безсмертя
І пустку утрат, і безмежно гірку гіркоту...
